Хоча йому 70, він все ще жартує. Зволен Йозеф Білий - відомий словацький письменник, який зосереджується переважно на веселих темах та афоризмах. Звідки він черпає натхнення та що думає про гумор у школах?

інтерв

Ми поспілкувалися з автором багатьох афоризмів на тему гумору. Дізнайтеся, як сприймає його Йозеф Білий (70), колишній директор гімназії ім. Людовита Штура в Зволені.

Скільки книг ви вже видали?

На сьогодні мені вдалося видати 15 книг. Вони різні - деякі книги афоризмів чи епіграм, деякі теж жартівливі. У мене є книги зі шкільного середовища, наприклад, є різні історії та висловлювання учнів. Останньою опублікованою книгою стала книга епіграм «Більше однієї поеми».

Де ви берете ідеї?

Досить, щоб щось з’явилося в моїй голові. Якщо я чогось не записую і не забуваю, це не добре. Але коли я це записую, все добре. (сміх)

Ви відчуваєте, що гумор з часом змінюється?

Звичайно, це змінюється з часом, але основні теми однакові. У минулому гумор був про жінок, політику чи роботу. Просто це сприймається по-різному, люди це по-різному розуміють. Коли часи змінюються, те, що часом було смішним, уже не існує, і ми сміємося з чогось іншого.

Які теми найбільше стосуються людей?

Раніше я писав книги про політичні афоризми, і вони були найбільш продаваними. Тож політика, мабуть, трохи більше резонує з людьми. Люди скажуть: «О, що там було написано», тож принаймні хай ті політики бачать, що хтось щось писав проти них тощо.

Ви не боїтеся писати про політику?

Мені за 70, то чого я повинен боятися? (сміється) Я лише здогадуюсь про смерть, але я сказав, що нещодавно, що я не боюся смерті - нехай смерть боїться мене. Тож я насправді вже нічого не боюся і ще не заплатив за це.

Є теми, яких ви уникаєте?

Не можна сказати, що я б уникав деяких з них. Але хворобливий гумор, я його не дуже люблю. Або якийсь грубий гумор, де для того, щоб це взагалі пожартувати, потрібно використовувати принаймні 15 лайливих слів. Де-не-де, коли це необхідно, грубе слово дійсно потрібно вживати, але це в рамках того, щоб зробити жарт вдалим. Тому я уникаю цих двох тем.

Коли ви були директором середньої школи, ви були жартівливі до учнів?

Я намагався. Хоча, коли я говорив серйозно, іноді студентам потрібно було довго розуміти, коли я жартую, а коли ні. Думаю, для вчителя дуже важливо бути смішним. Я прочитав опитування, проведене серед студентів, про те, що вони найбільше цінують у викладачах. На першому місці був гумор, потім авторитет тощо. Тож вони, мабуть, справді найбільше це цінують. Звичайно, не стільки гумору, щоб ми знущались із учнів. Це, мабуть, було б дуже погано.

Ви пам’ятаєте випадок, коли ви були режисером?

Таких подій було більше. Вони також з’являються в моїх книгах. Наприклад, я пам’ятаю студента, який прийшов до мене з поганою оцінкою. Він сказав мені: "Професоре, поставте мені кращу оцінку, бо мої батьки так піклуються".

Можна також сказати трохи афоризму про Зволена?

Мені спало на думку: у Зволені дзвони дзвонять, за Зволеном Бранка полює. Honia, honia durón hona, працює з повним деміжоном. Сьогодні, завтра його зловлять, він вип’є.

Ми зможемо побачити Білого в найближчому в недільному коридорі, 12 червня, на площі Зволен.