своїх дітей

Термін «батько вертольота» вперше у своїй роботі використав д-р. Хаїм Гінотт у 1969 р. Цей термін став настільки популярним, що в 2011 р. Його визнали психологічним терміном. Хто такі батьки вертольота? Це батьки тисячолітніх дітей, які з обережністю перебільшують це. Вони постійно парять над дітьми, як вертольоти, і стежать за кожним їх кроком. Останніми роками це є гарячою темою в США, оскільки батьки не знайшли здорового спокою у вихованні своїх дітей. Все більше директорів компаній скаржаться, що їм після співбесіди телефонує батько, який пояснює, що вони роблять велику помилку, якщо не беруть дочку на роботу. В університетах викладачі стикаються з тим, що батько приходить до офісу, щоб попросити дати синові ще одну дату виправлення.

Батьки-вертольоти несуть тривожну відповідальність за життя своїх дітей, успіхи та невдачі. Ця турбота часто передається дорослому віку дитини. В основному це випадки, коли навіть у двадцять років, а то й у тридцять років батьки пильно стежать за дитиною, або батьки намагаються все домовитись заздалегідь і домовляються, що все проходить гладко.

Психологи встановили, що існує кілька типів вертолітних спускових механізмів.

1. Страх

Це різні типи страхів, які виникають головним чином, коли дитина вступає до дитячого садка, а згодом і до школи. В основному це страх перед тим, якими будуть його вчителі, однокласники, навчальна програма тощо. Ці побоювання підтримують і ЗМІ. Батьки, які постійно дивляться комерційні станції, які часто транслюють страшні кадри, часто починають уявляти, що, якщо це трапиться в школі їхньої дитини тощо.

2. Відчуття тривоги

Погане почуття економіки, різних криз, безробіття, як правило, штовхає батьків взяти більше контролю над життям своїх дітей і захистити їх від цих явищ. Їх дуже турбує розчарування чи невдача своєї дитини, тому вони беруть своє життя у свої руки навіть у зрілому віці і намагаються будь-якою ціною врятувати ситуацію.

3. Компенсація

Дорослі часто почуваються нелюбими, ігнорованими, нецікавими. Ці почуття можна компенсувати надмірним інтересом до своїх дітей. Надмірна турбота про власних дітей може також означати, що батьки не отримували достатньо уваги в дитинстві. Тож вони компенсують свої розчарування таким чином.

4. Імітація

Коли деякі батьки бачать поведінку батьків вертольотів, вони стають розчарованими і винними в тому, що вони недостатньо хороші. Після тривалого спостереження за цими батьками багато з них стають однаковими. Особливо аспект вини відіграє важливу роль у цьому процесі.

І які наслідки має виховання батьків на вертольотах?

На перший погляд, такий спосіб навчання здається дуже хорошим. Діти отримують достатньо любові, почуття прийняття і, в певному сенсі, впевненості в собі. Проблема виникає, коли дитина опиняється в ситуації, коли їй самій доводиться стикатися зі складною ситуацією, а батьки в цей момент недоступні. Саме тоді дитина може перестати вірити і відчувати тривогу та паніку. Раптом у нього не вистачає сил для вирішення проблемної ситуації, бо поруч з ним ніхто не стоїть, і він зазнає сильного стресу. Це може викликати тривогу, яка згодом може призвести до депресії (дослідження Університету Мері Вашингтон). Інша проблема також відсутність навичок вирішення загальних питань. Якщо дитина вже перебуває на порозі дорослості, відсутність базових навичок почне суттєво заважати їй у будь-якому прогресі та пристосуванні до змін реальності, пов’язаних з віком та зміною життєвих завдань та статусу.

Як не стати батьками вертольотів?

То що ми можемо зробити, щоб діти не сприятливо розвивали свої навички? За словами доктора Гілбоа, який багато років працює над цим питанням, немає необхідності постійно ширяти над дітьми, як вертольоти. Просто погляньте на них одним оком. І дозвольте їм опинитися в більш складних ситуаціях, які вони вирішують самостійно. Втручайтесь лише за крайньої необхідності. Невдача не завжди є просто катастрофою. Іноді дитина може бути дуже сильною. Важливо, щоб ми дозволили дітям виконувати завдання, які вони розумово та фізично здатні вирішити самостійно. Саме цей факт найбільше формує у дитини впевненість у собі та почуття щастя.