вкритий

КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ

1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ

АДЕНУРИК 120 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою

2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД

Кожна таблетка містить 120 мг фебуксостату.

Допоміжні речовини з відомими ефектами

Кожна таблетка містить 114,75 мг лактози (у вигляді моногідрату).

Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.

3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА

Таблетка, вкрита плівковою оболонкою (таблетка).

Світло-жовта до жовта, вкрита плівковою оболонкою таблетка у формі капсули, з тисненням на одному боці "120".

4. КЛІНІЧНІ ДАНІ

4.1 Терапевтичні показання

ADENURIC призначається для лікування хронічної гіперурикемії в умовах, коли вже відбулося відкладення уратів (включаючи анамнез або наявність тофу та/або подагричного артриту).

ADENURIC призначений для профілактики та лікування гіперурикемії у дорослих пацієнтів, які проходять хіміотерапію з приводу гематологічних злоякісних новоутворень із середнім та високим ризиком розвитку синдрому лізису пухлини (ТЛС).

ADENURIC призначений для дорослих.

4.2 Дозування та спосіб введення

Подагра: Рекомендована пероральна доза ADENURIC становить 80 мг на день із їжею або без їжі. Якщо рівень сечової кислоти в сироватці становить> 6 мг/дл (357 мкмоль/л) через 2-4 тижні, можна розглядати АДЕНУРИК 120 мг один раз на день.

ADENURIC працює досить швидко, щоб дозволити повторне дослідження сечової кислоти в сироватці крові через 2 тижні. Терапевтична мета - зменшити і підтримувати вміст сечової кислоти в сироватці нижче 6 мг/дл (357 мкмоль/л).

Рекомендується профілактика спалахів не менше 6 місяців (див. Розділ 4.4).

Синдром лізису пухлини: Рекомендована пероральна доза ADENURIC становить 120 мг один раз на день із їжею або без їжі.

ADENURIC слід розпочинати за два дні до початку цитотоксичної терапії та продовжувати щонайменше 7 днів, однак лікування може бути продовжено до 9 днів залежно від тривалості хіміотерапії на основі клінічного судження.

Для літніх людей корекція дози не потрібна (див. Розділ 5.2).

Ефективність та безпека не були повністю оцінені у пацієнтів із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 5,5 МО/мл). Слід бути обережними при застосуванні фебуксостату у пацієнтів зі зміненою функцією щитовидної залози (див. Розділ 5.1).

Таблетки фебуксостат містять лактозу. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.

4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії

Через механізм дії фебуксостату на інгібування ксантиноксидази одночасне застосування фебуксостату не рекомендується. Інгібування XO фебуксостатом може збільшити концентрацію цих препаратів у плазмі та призвести до їх токсичності. Дослідження взаємодії фебуксостату з лікарськими засобами (крім теофіліну), які метаболізуються XO, у людей не проводились.

Модельний та імітаційний аналіз даних доклінічних досліджень на щурах показує, що при одночасному застосуванні з фебуксостатом дозу меркаптопурину/азатіоприну слід зменшити до 20% або менше від раніше призначеної дози (див. Розділи 4.5 та 5.3).

Дослідження лікарської взаємодії фебуксостату з іншими цитотоксичними хіміотерапіями не проводились.

У основному дослідженні, при синдромі дезінтеграції, фебуксостат у дозі 120 мг щодня вводили пацієнтам, які проходили різні хіміотерапевтичні схеми, включаючи моноклональні антитіла. Під час цього дослідження лікарських взаємодій не спостерігалося. Однак не можна виключати можливі взаємодії з будь-якими цитотоксичними препаратами, що вводяться одночасно.

Показано, що фебуксостат є слабким інгібітором CYP2C8 in vitro. У дослідженні на здорових добровольцях одночасне введення 120 мг пероральної дози фебуксостату QD з одноразовою дозою 4 мг перорально призначеного розиглітазону не впливало на фармакокінетику розиглітазону та його метаболіту N-дезметил розиглітазон, фебуксостат не є CYP2C8 інгібітор ферменту in vivo. Одночасне застосування фебуксостату з розиглітазоном або іншими субстратами CYP2C8 не вимагає коригування дози для цих лікарських засобів.

Дослідження взаємодії фебуксостату зі здоровими добровольцями вивчало, чи може інгібування ксантиноксидази спричинити збільшення концентрації теофіліну в циркуляції, як це спостерігається з іншими інгібіторами ксантиноксидази. Результати дослідження показали, що одночасне застосування 80 мг фебуксостату QD з теофіліном 400 мг в одній дозі не впливало на фармакокінетику та безпеку теофіліну. Тому не потрібно особливої ​​обережності при одночасному застосуванні теофіліну та фебуксостату. Дані щодо фебуксостату 120 мг відсутні.

Напроксен та інші інгібітори глюкуронізації

Метаболізм фебуксостату залежить від уридинглюкуронілтрансферази (UGT). Препарати, що пригнічують глюкуронізацію, такі як НПЗЗ та пробенецид, можуть теоретично впливати на елімінацію фебуксостату. У здорових суб'єктів одночасне застосування фебуксостату та напроксену по 250 мг двічі на день асоціювалось із збільшенням експозиції фебуксостату (Cmax 28%, AUC 41% та t1/2 26%). У клінічних дослідженнях застосування напроксену або інших НПЗЗ/інгібіторів Cox-2 не супроводжувалось значним збільшенням побічних явищ.

Фебуксостат можна застосовувати одночасно з напроксеном без будь-якої корекції дози фебуксостату або напроксена.

Індуктори глюкуронізації

Потужні препарати, що індукують ферменти UGT, можуть призвести до посилення метаболізму та зниження ефективності фебуксостату. Тому рекомендується контролювати вміст сечової кислоти в сироватці крові через 1-2 тижні після початку лікування сильним препаратом, що індукує глюкуронізацію. І навпаки, припинення медикаментозної терапії може призвести до підвищення концентрації фебуксостату у плазмі крові.

Фебуксостат можна застосовувати одночасно з колхіцином або індометацином без необхідності коригувати дозу фебуксостату або одночасно застосовувати його.

При одночасному застосуванні фебуксостату з гідрохлоротіазидом корекція дози фебуксостату не потрібна.

При одночасному застосуванні фебуксостату з варфарином коригування дози варфарину не потрібне. Одночасне застосування фебуксостату (80 мг або 120 мг один раз на день) з варфарином не впливає на фармакокінетику варфарину у здорових осіб. На INR та дію фактора VII також не впливало одночасне застосування фебуксостату.

Дезіпрамін/субстрати CYP2D6.

Проведено in vitro, що фебуксостат є слабким інгібітором CYP2D6. У дослідженні на здорових суб'єктах 120 мг ADENURIC QD викликало в середньому збільшення AUC дезипраміну, субстрату CYP2D6, що свідчить про можливу слабку інгібуючу дію фебуксостату на фермент CYP2D6 in vivo. Тому одночасне застосування фебуксостату з іншими субстратами CYP2D6 не вимагає коригування дози для цих препаратів.

Показано, що одночасне застосування антацидів гідроксиду магнію та гідроксиду алюмінію затримує всмоктування фебуксостату (приблизно на 1 годину) та знижує Cmax на 32%, однак значних змін AUC не спостерігалося. Тому фебуксостат можна застосовувати незалежно від використання антацидів.

4.6 Фертильність, вагітність та лактація

Дані про дуже обмежену кількість вагітних, що перебувають під впливом, не вказують на будь-який несприятливий вплив на вагітність або на здоров'я плода/новонародженого. Дослідження на тваринах не вказують на прямі або непрямі шкідливі наслідки щодо вагітності, розвитку ембріона/плода або пологів (див. Розділ 5.3). Потенційний ризик для людини невідомий. Фебуксостат не можна застосовувати під час вагітності.

Невідомо, чи виводиться фебуксостат у грудне молоко. Дослідження на тваринах показали виведення препарату з молоком та порушення розвитку сисучих щенят. Не можна виключати ризик для немовляти. Фебуксостат не можна застосовувати під час годування груддю.

Дослідження репродукції на тваринах у дозах до 48 мг/кг/добу не показали жодних дозозалежних побічних ефектів на фертильність (див. Розділ 5.3). Вплив ADENURIC на фертильність людини невідомий.

4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами

Повідомлялося про сонливість, запаморочення, парестезію та затуманення зору при застосуванні фебуксостату. Пацієнтам слід бути обережними перед керуванням автомобілем, роботою з механізмами або участю у небезпечній діяльності, якщо вони не впевнені, що ADENURIC не впливає негативно на їх роботу.

4.8 Небажані ефекти

Підсумок профілю безпеки

Побічні реакції, про які найчастіше повідомляють у клінічних випробуваннях (4072 особи, які отримували принаймні від 10 мг до 300 мг) та під час постмаркетингового досвіду у пацієнтів з подагрою, - це спалахи подагри, порушення функції печінки, діарея, нудота, головний біль, висип та набряк. Ці побічні ефекти були переважно легкими або помірними. Рідкі важкі реакції гіперчутливості до фебуксостату, деякі з яких були пов'язані із системними симптомами, та рідкісні випадки раптової серцевої смерті мали місце під час постмаркетингового досвіду.

Вичерпний перелік побічних ефектів

Поширені (≥1/100-1,5 мг/дл та ≤2,0 мг/дл).

Двісті сорок мг фебуксостату (удвічі більший за найвищу рекомендовану дозу) використовували як дозу для оцінки безпеки.

Дослідження APEX показало статистично значущу перевагу як ADENURIC 80 мг QD, так і ADENURIC 120 mg QD у лікуванні над традиційно використовуваними дозами алопуринолу 300 mg (n = 258)/100 mg (n = 10) при лікуванні зниження сечової кислоти нижче 6 мг/дл (357 мкмоль/л) (див. Таблицю 2 та рисунок 1).

Дослідження FACT: Дослідження, контрольоване фебуксостатом та алопуринолом (FACT), було рандомізованим, подвійним сліпим, багатоцентровим дослідженням фази 3, яке тривало 52 тижні. Сімдесят шістдесят пацієнтів (760) були рандомізовані на: ADENURIC 80 мг QD (n = 256), ADENURIC 120 mg QD (n = 251) або алопуринол 300 mg QD (n = 253).

Дослідження FACT показало статистично значущу перевагу як ADENURIC 80 мг, так і ADENURIC 120 мг QD над лікуванням традиційними дозами алопуринолу 300 мг у зниженні сечової кислоти та утриманні її нижче 6 мг/дл (357/моль/л).

У таблиці 2 результати основного параметра ефективності:

Таблиця 2

Відсоток пацієнтів із концентрацією сечової кислоти в сироватці крові 1,5 та 02,0 мг/дл) або 300 мг QD (n = 509) було об'єднано для аналізу.
* р 1,5 та ≤ 2,0 мг/дл 100 мг на добу. (10 пацієнтів з 268 у дослідженні APEX).

Для оцінки безпеки фебуксостату було використано 240 мг фебуксостату, що вдвічі перевищує найвищу рекомендовану дозу.

Дослідження ПІДТВЕРДЖЕННЯ: Дослідження ПІДТВЕРДЖЕННЯ було рандомізованим контрольованим 26-тижневим дослідженням фази 3, яке оцінювало безпеку та ефективність фебуксостату у дозі 40 мг та 80 мг порівняно з алопуринолом у дозі 300 мг або 200 мг у пацієнтів із подагрою та гіперурикемією. Було рандомізовано 2269 пацієнтів: Adenuric 40 мг QD (n = 757), Adenuric 80 mg QD (n = 756) або алопуринол 300/200 mg QD (n = 756). Щонайменше 65% пацієнтів мали порушення функції нирок легкого та середнього ступеня (кліренс креатиніну 30-89 мл/хв). Профілактика рецидиву подагри була обов’язковою протягом не менше 26 тижнів.

Кількість пацієнтів з рівнем уратів 1,5 мг/дл та ≤2,0 мг/дл). У пацієнтів із нирковою недостатністю, рандомізованою на алопуринол, була покрита доза 100 мг на добу. ADENURIC досяг первинного показника ефективності у 44% (80 мг на добу), 45% (120 мг на добу) та 60% (240 мг на добу), у порівнянні з 0% у групі алопуринолу в дозі 100 мг та групі плацебо.

Клінічно значущих відмінностей між процентним зниженням рівня сечової кислоти в сироватці крові у здорових пацієнтів незалежно від функції нирок (58% у групі з нормальною функцією нирок та 55% у групі з важкою нирковою недостатністю).

Аналіз пацієнтів з подагрою та нирковою недостатністю був проспективно визначений у дослідженні CONFIRMS та показав, що фебуксостат був значно ефективнішим у зниженні рівня уратів (6,0 мг/дл, були виключені).

Рівні уратів у сироватці крові підтримувались з часом (тобто 91% пацієнтів із початковою дозою фебуксостату 80 мг та 93% пацієнтів із дозою фебуксостату 120 мг мали ПДВ 5,5 мкМЕ/мл) у пацієнтів, які отримували фебуксостат протягом тривалий час (5,5%) та пацієнти, які отримували алопуринол (5,8%) у довгострокових відкритих розширених дослідженнях (див. розділ 4.4).

Синдром розпаду пухлини

Ефективність та безпеку ADENURIC у профілактиці та лікуванні синдрому лізису пухлини досліджували у дослідженні FLORENCE (FLO-01). ADENURIC продемонстрував перевагу та швидшу знижувальну активність уратів порівняно з алопуринолом.

FLORENCE було рандомізованим (1: 1), подвійним сліпим дослідженням фази 3, основним дослідженням, що порівнювало ADENURIC 120 мг один раз на день з алопуринолом від 200 до 600 мг на день (середня добова доза [± стандартне відхилення]: 349,7 ± 112,90 мг) у контроль рівня сечової кислоти в сироватці крові. Пацієнтам, які відповідали вимогам, було призначено лікування алопуринолом або без лікування розбуриказою. Основними параметрами ефективності були площа під кривою сечової кислоти в сироватці крові (AUC sUA1-8) та зміна рівня креатиніну в сироватці крові (sC), обидві різниці були визначені між початковим та 8-м днем.

У дослідження було включено 346 пацієнтів із гематологічними злоякісними пухлинами, які проходили хіміотерапію та мали середній та високий ризик синдрому лізису пухлини. Середня AUC sUA1-8 (мгхч/дл) була значно нижчою в ADENURIC (514,0 ± 225,71 проти 708,0 ± 234,42; різниця найменших квадратів: -196,794 [95% довірчий інтервал: -238,600; - 154,988]; p Правила та умови контакту Допомога Зворотній зв'язок Конфіденційність Файли cookie