Мануель Морено Г., Моніка Манріке Е, Серхіо Гусман Б,
Альберто Майз Г, Кароліна Патіньо Z 1, Рауль Вальдес С 2,
Крістіан Фойхтманн S 3
Вплив лікування на метаболізм
фактори ризику у пацієнтів із ожирінням
Отримано 11 січня 1999 р. Прийнято у виправленій версії 14 грудня 1999 р.
Програма ожиріння, Кафедра харчування, діабету та метаболізму, Медичний факультет, Понтіція, Університет Католіки Чилі.
1 Дієтолог
2 Кінезіолог
3 Психолог
Ожиріння стало проблемою охорони здоров’я завдяки зростанню поширеності у всьому світі 1,2. ВООЗ визнала це хронічним захворюванням, що характеризується збільшенням жиру в організмі, пов'язаним із ризиком для здоров'я 3. У Чилі, за оцінками, поширеність ожиріння становить близько 40% серед жінок та 20% серед чоловіків 4. Ожиріння пов'язане з підвищеним ризиком розвитку цукрового діабету, дисліпідемії, серцево-судинних захворювань (СС), раку, артрозу та багатьох інших патологій, які значно погіршують якість життя та збільшують витрати на охорону здоров'я 5. Проспективні дослідження показали, що ожиріння є незалежним фактором ризику серцево-судинної захворюваності та смертності 6 .
CV хвороба є основною причиною смерті в більшості країн. Описано численні фактори ризику серцево-судинної хвороби, такі як артеріальна гіпертензія, дисліпідемія, куріння, ожиріння, непереносимість глюкози, гіперінсулінемія та цукровий діабет 2 типу 7 .
Перспективні дослідження з багатофакторним аналізом показали, що ожиріння представляє більший ризик страждати на серцево-судинну хворобу, ішемічну хворобу серця та інсульт 6,8. З іншого боку, ожиріння саме по собі схильне до таких факторів ризику, як гіперінсулінізм, непереносимість глюкози, артеріальна гіпертензія та дисліпідемія 9 .
Був виявлений прямий зв’язок між збільшенням маси тіла та смертністю від СС 10. Навпаки, невелике зменшення маси тіла пов’язане зі зменшенням ризику серцево-судинних захворювань 11,12, що підкреслює переваги зменшення ваги.
Гіперінсулінемія та резистентність до інсуліну відіграють фундаментальну роль у розвитку факторів ризику серцево-судинних захворювань. Гіперінсулінемія стимулює симпатичну нервову систему, що призводить до високого кров'яного тиску та порушення серцевої діяльності. Гіперінсулінізм асоціюється з підвищенням рівня тригліцеридів, зниженням рівня холестерину ЛПВЩ та переважанням дрібних і щільних частинок ЛПНЩ 13,14 .
Метою цього дослідження було оцінити зміни ваги, складу тіла, енергетичних витрат, ліпідів та інсуліну в плазмі групи пацієнтів із ожирінням в рамках програми лікування ожиріння. Аналогічно вивчали зміну окружності живота (показник жиру в животі) та його зв’язок з інсулінемією.
МАТЕРІАЛ І МЕТОД
Програма ожиріння. До його складу входять медичні спеціалісти з клінічного харчування, дієтологи, психологи та кінезіологи. Пацієнтів оцінює лікар, який діагностує стан харчування та супутні захворювання. На початку та в кінці програми вимагаються такі тести: гемограма та ВПГ, біохімічний профіль, дослідження ліпідів (загальний холестерин 15, холестерин ЛПВЩ 16 та ЛПНЩ 17 та тригліцериди 18), електроліти плазми, інсулінемія 19, дослідження склад тіла за допомогою біоімпедансіометрії 20, вимірювання окружності талії 21, вимірювання витрат енергії в спокої (РЗЕ) за допомогою непрямої калориметрії 22 та електрокардіограми напруги. Було проведено опитування щодо відкликання продуктів харчування (три дні). Вартість повинна бути повністю оплачена на початку програми.
Предмети. Були вивчені всі дорослі суб'єкти, які приймали та закінчили програму ожиріння, з контролем щотижня протягом загального періоду 6 місяців у трирічному періоді 1995-1997 рр. (N = 277). Були включені пацієнти обох статей, віком від 18 до 65 років та з ІМТ> 25 кг/м 2. Суб'єкти, які застосовували аноректики, особи з психічними або декомпенсованими захворюваннями, а також ті, яким згідно з медичними критеріями протипоказано зниження ваги або участь у груповій роботі, були виключені з програми. 13% пацієнтів програми не були включені в це дослідження, оскільки вони не завершили програму або не кинули її.
Пацієнтів зважували натще, без взуття та з легким одягом на каліброваній електронній вазі. ІМТ обчислювали діленням ваги (кг) на зріст у квадраті (м). Окружність живота (см) вимірювали в середній точці між клубовим гребінем і грудною кліткою.
Поширеність факторів ризику була отримана з попереднього діагнозу або під час первинного медичного обстеження. Гіпертонією вважали діастолічний артеріальний тиск> 90 мм рт.ст. та/або систолічний> 140 мм рт.ст .; дисліпідемія при загальному рівні холестерину> 200 мг/дл та/або ЛПНЩ> 160 мг/дл та/або ЛПВЩ 200 мг/дл; непереносимість діабету або глюкози, глікемія натще> 140 мг/дл або згідно з пероральним тестом на толерантність до глюкози; ішемічна хвороба серця у пацієнтів із клінічним анамнезом або діагностичним стрес-тестом; гіперурикемія сечової кислоти плазми> 7 мг/дл; гіперінсулінемія до інсуліну в плазмі натще> 18 мОд/мл; гіпотиреоз при рівні ТТГ у плазмі> 5 од/мл та вільному Т4 2000 Ккал/день отримав внесок 1200 Ккал/день, а ті, у кого ГЕР 0,05 фунтів стерлінгів.
Всього було проаналізовано 277 файлів пацієнтів, 198 жінок та 78 чоловіків, віком 39,5 ± 12 років. Поширеність факторів ризику була отримана за попередньою діагностикою або під час первинної медичної оцінки (рис. 1). У 10% прийнятих пацієнтів раніше був діагноз гіпотиреоз, більшість із них були направлені на програму лікуючими лікарями. На момент первинного оцінювання для вступу в програму гіпотиреоз був діагностований у 5% пацієнтів. На малюнку 2 показано поширеність квінтилів розподілу рівнів плазмової інсулінемії. На малюнку 3 показані рівні інсулінемії відповідно до рівня обхвату талії відповідно до статі.
| РИСУНОК 1. Чисельність метаболічних факторів ризику у пацієнтів із ожирінням. |  |