АМІЛОРИДА + ГІДРОХЛОРОТІАЗИД
Амілорид - це калійзберігаючий препарат, який має порівняно слабку діуретичну, натрійуретичну та гіпотензивну дію порівняно з тіазидними діуретиками. У деяких клінічних дослідженнях було доведено, що його ефекти адитивні з тиазидами. При прийомі з тіазидом амілорид збільшує виведення з сечею магнію, що виробляється цими препаратами. Амілорид виявляє калійзберігаючу активність у пацієнтів, які отримують каліуретичні діуретики. Він не є антагоністом альдостерону, і, отже, його ефекти спостерігаються у відсутності цього гормону.
Амілорид проявляє свої фармакологічні ефекти, пригнічуючи реабсорбцію натрію в дистальних звивистих канальцях та збираючи канальці. Це створює чистий негативний електричний потенціал у просвіті канальців, зменшуючи секрецію іонів водню та калію та їх подальше виведення. Амілорид практично не впливає на клубочкову фільтрацію або нирковий потік.
Фармакодинамічні властивості: Зазвичай амілорид починає діяти від 2 до 4 годин після введення. Пікові рівні плазми досягаються через 3-4 години, а період напіввиведення із плазми становить від 6 до 9 годин. Його діуретичний та натрійуретичний ефекти є максимальними приблизно на четверту годину, і спостерігається активність протягом приблизно 24 годин. Однак ефективна діуретична дія препарату зберігається лише близько 12 годин. Затримуюча дія калію в гідрохлориді амілориду проявляється протягом перших 2 годин після перорального прийому, досягаючи своєї максимальної активності приблизно з шостої до десятої години. Ефективна дія препарату зберігається принаймні дванадцять годин, хоча очевидна антикаліуретична активність зберігається протягом 24 годин. Його вплив на електроліти посилюється із збільшенням дози, досягаючи максимуму приблизно 15 мг.
Препарат не метаболізується і виводиться у незміненому вигляді через нирки. Приблизно 50% введеної дози виводиться із сечею та 40% з калом протягом 72 годин.
Як і при всій терапії діуретиками, дозу слід визначати відповідно до втрати ваги та рівня електролітів у сироватці крові. Як тільки починається діурез, найбільш задовільна втрата ваги, як правило, становить 0,5-1 кг на добу.
ПОКАЗАННЯ І ПОЗОЛОГІЯ
Набряки серцевого походження: Лікування амілоридом/гідрохлоротіазидом можна розпочати у дозуванні 50/5 мг або 100/10 мг на добу. За необхідності дози можна збільшувати, але не слід перевищувати дозування 200/20 мг на добу. Оптимальне дозування визначається діуретичною реакцією та рівнем калію в сироватці крові. Після досягнення початкового діурезу його слід зменшити до досягнення підтримуючого лікування. Підтримуюча терапія може проводитися з періодичним дозуванням.
Гіпертонія: звичайна доза становить 50/5 мг або 100/10 мг на день. Дозування можна адаптувати відповідно до потреб; таблетки можна розділити для полегшення корекції дози; у будь-якому випадку не слід вводити більше 200/20 мг на день.
Цироз печінки при асциті. Лікування слід розпочинати з невеликої дози амілориду/гідрохлоротіазиду (50/5 мг один раз на день). При необхідності дозу можна поступово збільшувати до появи ефективного діурезу. Дозування не повинна перевищувати 200/20 мг на день. Підтримуючі дози можуть бути меншими за дози, необхідні для започаткування діурезу; тому слід робити спроби зменшити добову дозу, коли вага пацієнта стабілізується. Поступове зменшення ваги у хворих на цироз печінки є особливо бажаним, щоб звести до мінімуму ймовірність шкідливих реакцій, пов’язаних з діуретичною терапією. Таблетки можна розділити для полегшення корекції дози.
ПРОТИПОКАЗАННЯ ТА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ
Терапія амілоридом протипоказана при таких станах:
За обставин, описаних нижче, слід дотримуватися таких запобіжних заходів:
Цукровий діабет: У діабетиків, які отримують амілорид гідрохлорид, частота гіперкаліємії є поширеною, особливо за наявності хронічної нефропатії або уремії. Тому перед початком лікування у хворих на цукровий діабет або пацієнтів із підозрою на цукровий діабет повинен бути відомий стан їхньої функції нирок. Потреба діабетика в інсуліні завдяки гідрохлоротіазидному компоненту може бути збільшена, зменшена або незмінена. Під час введення тіазидів може спостерігатися прояв раніше прихованого цукрового діабету. Був випадок діабетика з поганим контролем хвороби, у якого під час лікування амілоридом гідрохлоридом розвинулася важка гіперкаліємія та який помер після повторного внутрішньовенного тесту на толерантність до глюкози. Тому всім пацієнтам, які отримують амілорид із підозрою на діабет, слід припинити лікування, коли потрібні тести на толерантність до глюкози.
Метаболічний або респіраторний ацидоз: антикаліуретичну терапію слід проводити з обережністю у тяжкохворих пацієнтів, які мають ризик розвитку метаболічного або респіраторного ацидозу, наприклад у випадках серцево-легеневої хвороби або декомпенсованого діабету. Зміни кислотно-лужного балансу змінюють позаклітинний/внутрішньоклітинний калієвий баланс, і розвиток ацидозу може супроводжуватися швидким підвищенням рівня калію в сироватці крові.
Лікування гіперкаліємії: якщо гіперкаліємія розвивається під час лікування амілоридом, прийом слід негайно припинити і, за необхідності, застосувати позитивно активні заходи для зниження рівня калію в плазмі крові. Припинення антикаліуретичної терапії повинно супроводжуватися внутрішньовенним введенням молярного лактату натрію або пероральної або парентеральної глюкози з швидкодіючим інсуліном. При необхідності катіонообмінну смолу, наприклад, також можна вводити перорально або з клізмою. наприклад: полістиролсульфонат натрію.
У пацієнтів із стійкою гіперкаліємією може знадобитися діаліз.
Ефекти, пов’язані з діурезом у циротиці: Пероральна діуретична терапія частіше асоціюється з побічними реакціями у пацієнтів з цирозом печінки та асцитом, оскільки в таких випадках гострі зміни електролітного балансу не переносяться і тому, що ці пацієнти часто страждають від вже існуючої гіпокаліємії через асоційований альдостеронізм. Іноді у пацієнтів, які отримували лише амілорид гідрохлорид, повідомлялося про випадки печінкової енцефалопатії, що проявляються тремтінням, сплутаністю свідомості та комою. Коли амілорид вводять пацієнтам із захворюваннями печінки, це можливе ускладнення слід контролювати та враховувати. У циротиках, які отримували гідрохлорид амілориду, лише в декількох обмежених випадках процес основного захворювання погіршувався, проте його взаємозв’язок із цим агентом вважається невизначеним.
Слід враховувати можливість реакцій чутливості у пацієнтів з алергією або бронхіальною астмою в анамнезі. Зафіксовано можливість загострення або активації системного червоного вовчаку внаслідок використання тіазидів.
Тіазиди можуть знижувати рівень ІБР (зв’язаного з білками йоду) без ознак розладу щитовидної залози. Гідрохлоротіазид зменшує екскрецію кальцію та збільшує магнію. Патологічні зміни паращитовидних залоз з гіперкальціємією та гіпофосфатемією спостерігались у невеликої кількості пацієнтів при тривалій терапії тіазидами. Поширених ускладнень гіперпаратиреозу, таких як камені в нирках, резорбція кісток та виразкова хвороба, не спостерігалося. Прийом тіазидів слід припинити перед тестуванням на функцію паращитовидної залози.
У деяких пацієнтів, які отримують тіазиди, може спостерігатися гіперурикемія або опади подагри. Підвищення рівня холестерину та тригліцеридів може бути пов’язане з терапією тіазидами. Як і у випадку з будь-якими новими ліками, пацієнта слід регулярно спостерігати за можливими випадками дисфункції печінки, ідіосинкратичних реакцій або дискразії крові. Ця спеціальність містить лактозу.
Випадки непереносимості цього компоненту були описані у дітей та підлітків. Хоча кількості препарату, мабуть, недостатньо, щоб викликати симптоми непереносимості, якщо з’являється діарея, слід проконсультуватися з лікарем.
Діти: Безпека використання амілориду гідрохлориду у дітей ще не встановлена, а тому амілорид не рекомендується застосовувати у педіатричних випадках.
Спортсменам повідомляється, що цей препарат містить компонент, який може встановити аналітичний результат допінг-контролю як позитивний.
Амілорид класифікується до категорії ризику вагітності B. Оскільки клінічний досвід все ще обмежений, використання амілориду під час вагітності не рекомендується. Тіазиди з’являються в грудному молоці, і тому амілорид протипоказаний під час лактації, і якщо його використання вважається необхідним, мати повинна припинити годування дитини груддю. Тіазиди проникають через плацентарний бар’єр і з’являються в крові пуповини. Отже, перед фактичною або невизначеною вагітністю, потенційну користь для пацієнта слід також зважувати з потенційними ризиками для плода, включаючи жовтяницю плода, тромбоцитопенію та, можливо, інші побічні ефекти, що спостерігаються у дорослих.
ВЗАЄМОДІЇ
При одночасному застосуванні амілориду з інгібітором АПФ ризик гіперкаліємії може бути підвищений. Отже, якщо одночасне застосування цих препаратів показано через виявлену гіпокаліємію, їх слід застосовувати з обережністю та з частим контролем рівня калію в сироватці крові.
Одночасне застосування з іншими антигіпертензивними засобами викликає адитивний ефект. Діуретичну терапію слід призупинити на 2-3 дні до початку терапії інгібіторами АПФ, щоб зменшити можливість гіпотонії при призначенні першої дози.
Якщо АКТГ застосовувати одночасно з кортикостероїдами, посилюється виснаження електролітів, особливо гіпокаліємія.
При застосуванні з пресорними амінами (наприклад, норадреналіном) може спостерігатися знижена реакція на останні, але недостатня для запобігання їх використанню.
При одночасному застосуванні з недеполяризуючими міорелаксантами (такими як тубокурарин) може виникнути більша реакція на міорелаксант.
Введення амілориду за 2 години до дози пероральної суспензії амоксициліну зменшило біодоступність амоксициліну на 27% та максимальну концентрацію на 25%. Ніяких змін у нирковому кліренсі амоксициліну не спостерігалося. Незважаючи на те, що клінічне значення цього висновку невизначене, бажано уникати спільного прийому цих двох препаратів, дозволяючи дві години між одним введенням та іншим.
При одночасному застосуванні з нестероїдними протизапальними препаратами діуретичний, натрійуретичний та гіпотензивний ефекти амілориду можуть зменшитися. Одночасне застосування амілориду та індометацину може збільшити ризик гіперкаліємії
Одночасне застосування циклоспорину або такролімусу з калійзберігаючими діуретиками, такими як амілорид, може збільшити ризик гіперкаліємії, тому не рекомендується.
Амілорид може змінити реакцію на терапію дигоксином, якщо обидва препарати вводяться одночасно. Як правило, концентрація дигоксину дещо підвищується за рахунок амілориду, і при одночасному застосуванні амілориду спостерігається зменшення позитивної інотропної відповіді дигоксину. Тому рекомендується контролювати реакцію на дигоксин у пацієнтів, які отримують обидва препарати.
У семи з 10 пацієнтів із шлуночковою тахікардією виникали побічні реакції, включаючи стійку шлуночкову тахікардію та інші соматичні скарги, коли вони одночасно отримували хінідин та амілорид. Поки не з’явиться більше даних, рекомендується якомога більше уникати цієї комбінації препаратів.
Як правило, літій не слід вводити пацієнтам, які проходять діуретичну терапію, оскільки у таких пацієнтів ризик літичного отруєння дуже високий.
Гідрохлоротіазид посилює дію інших антигіпертензивних засобів. Отже, дозування цих препаратів, особливо гангліоплегічних препаратів, слід зменшити щонайменше до 50% при додаванні амілориду до лікування.
Ортостатична гіпотензія, яка може виникнути, може посилюватися алкоголем, барбітуратами або наркотиками.
Препарати, які активно виводяться через катіонну канальцеву секрецію (наприклад, амілорид), слід вводити з обережністю разом з дофетилідом, оскільки вони можуть підвищувати концентрацію останнього в плазмі через конкуренцію за ниркову секрецію. Підвищена концентрація дофетиліду у плазмі крові може бути пов’язана з проаритміями
Деякі ліки, такі як амілорид, що застосовуються одночасно з метформіном, можуть збільшити ризик розвитку лактоацидозу. Катіонні препарати, які усуваються канальцевою секрецією, можуть зменшити виведення метформіну. Під час введення обох препаратів рекомендується ретельний моніторинг та корекція дози амілориду та/або метформіну.
Дослідження на лабораторних тваринах показують, що амілорид, крім запобігання втрати калію, також запобігає втраті магнію. Невідомо, чи спостерігається той самий ефект у людини. У будь-якому випадку не рекомендується вживати мінеральні добавки, що містять магній, коли пацієнт проходить лікування амілоридом.
Глід (Crataegus laevigata) зменшує периферичний судинний опір, і його застосування у поєднанні з гіпотензивними препаратами може спричинити подальше зниження артеріального тиску у деяких осіб. Пацієнтам, які отримують антигіпертензивне лікування та споживають цю лікарську траву, слід часто контролювати свій артеріальний тиск.
Есцин, активний сапонін з кінського каштана (Aesculus hippocastanum), має помірну сечогінну дію, хоча механізм його дії невідомий. Його ефект може бути адитивним до ефекту традиційних діуретиків.
ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ
У пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту в анамнезі, які отримували лише гідрохлорид амілориду, повідомлялося про поодинокі випадки шлунково-кишкових кровотеч, але причинно-наслідкових зв’язків із препаратом не встановлено. Оборотні порушення в тестах функції печінки спостерігались рідко. Побічні ефекти, пов’язані з тіазидотерапією, включають головний біль, неспокій, жовтяницю (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), панкреатит, ксантопсія, гіперглікемія, глікозурія та гіперурикемія. Відомий випадок пацієнта з частковою серцевою блокадою, який прогресував до загальної серцевої блокади після застосування амілориду гідрохлориду. Коли побічні ефекти помірні до важкі, дози слід зменшити або припинити лікування амілоридом.
Специфічного антидоту у випадках передозування не існує. Хворий повинен бути госпіталізований. Лікування є симптоматичним та підтримуючим та включає викликання блювоти та/або промивання шлунка. Лікувати гіперкаліуремію слід внутрішньовенним введенням молярного розчину лактату натрію або пероральним або парентеральним введенням глюкози з швидкодіючим інсуліном. При необхідності катіонообмінну смолу, таку як полістирол сульфонат натрію, можна також вводити перорально або клізмою. Пацієнтам із стійкою гіперкаліємією може знадобитися діаліз.
ПРЕЗЕНТАЦІЇ
- AMERIDE Comp. 5/50 (*) - Dupont Farma
- ДІУЗІН Комп. 5/50 мг (*) - Іспанський інститут фармакології
- ДОНІЗЕР 5/50 мг (*) - Новаг
- KALTEN 2,5/25/50 мг капсули (**) - Astra Zeneca
(*) Пов’язаний з гідрохлоротіазидом;
(**) Пов’язано з гідрохлоротіазидом та атенололом