Нефрологія - офіційне видання Іспанського товариства нефрології. Журнал публікує статті про основні або клінічні дослідження, пов’язані з нефрологією, високим кров’яним тиском, діалізом та трансплантацією нирок. Журнал відповідає положенням системи рецензування, завдяки чому всі оригінальні статті оцінюються як комітетом, так і зовнішніми рецензентами. Журнал приймає статті, написані іспанською або англійською мовами. Нефрологія відповідає стандартам публікацій Міжнародного комітету редакторів медичних журналів (ICMJE) та Комітету з етичних публікацій (COPE).

фактор

Індексується у:

MEDLINE, EMBASE, IME, IBEC, Scopus та SCIE/JCR

Слідкуй за нами на:

Фактор впливу вимірює середню кількість цитат, отриманих за рік за твори, опубліковані у виданні протягом попередніх двох років.

CiteScore вимірює середню кількість цитат, отриманих за опубліковану статтю. Читати далі

SJR - це престижна метрика, заснована на ідеї, що всі цитати не рівні. SJR використовує алгоритм, подібний до рейтингу сторінок Google; є кількісним та якісним показником впливу публікації.

SNIP дозволяє порівняти вплив журналів з різних предметних областей, виправляючи відмінності у ймовірності цитування, які існують між журналами різних тем.

КОНЦЕПЦІЯ ГІПЕРУРІКЕМІЇ

Гіперурикемія визначається як підвищення рівня уратів у сироватці крові, за яке перевищується його межа розчинності, що відбувається, строго кажучи, у людини (температура: 37 ºC) при концентрації 6,8 мг/дл. Через урикозуричну дію естрогенів у багатьох епідеміологічних дослідженнях верхня межа була встановлена ​​на рівні 7 мг/дл у чоловіків та 6 мг/дл у жінок. Незалежно від статі та для практичних цілей ми можемо встановити межу в 7 мг/дл, звідки зростає ризик артриту та нефролітіазу. Однак рівні у верхньому діапазоні норми (> 5,2 мг/дл) були пов'язані із серцево-судинними захворюваннями 3,4 .

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ГІПЕРУРІКЕМІЇ

ГІПЕРУРІКЕМІЯ І СЕРЦЕВО-СУДИННІ ТА ХВОРОБИ НИРОК: ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

ПРИЧИНИ ПОРУШЕННЯ МІЖ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНИМИ ВИВЧЕННЯМИ

Дві групи факторів ускладнили визначення ролі рівня сечової кислоти в патогенезі серцево-судинних та ниркових захворювань: складність самого метаболізму сечової кислоти та обмеження епідеміологічних досліджень для встановлення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами.

Обмін сечової кислоти

Обмеження спостережних досліджень

ПІДХІД ДО ЗНАНЬ СІЧНОЇ КИСЛОТИ

Після аналізу результатів та труднощів епідеміологічних досліджень, які вказують на причинно-наслідковий зв’язок між гіперурикемією та серцево-судинними та нирковими захворюваннями, ми згрупували нещодавно опубліковані дослідження, які можуть допомогти встановити етіопатогенний зв’язок між підвищеним рівнем сечової кислоти на чотири групи. хвороба: експериментальні моделі, популяційні когортні дослідження без серцево-судинного ризику, мета-аналізи та рандомізовані клінічні дослідження.

Ці дослідження забезпечують потенційні механізми, за допомогою яких гіперурикемія може бути незалежним фактором артеріальної гіпертензії та хвороб нирок.

На мишачій моделі 27, в якій гіперурикемія генерувалась введенням оксонової кислоти, інгібітора урикази, нормальним щурам з нирковою недостатністю після 5/6 нефректомії, підданих нормосодичній дієті, це спостерігали, використовуючи методи мікропунктури та вивчаючи гістологічний, підвищення артеріального тиску із звуженням аферентної артеріоли, звуження коркових судин із зменшенням швидкості клубочкової фільтрації внаслідок нефрону та внутрішньогломерулярної гіпертензії у обох груп щурів, з подальшим розвитком гломерулосклерозу та тубуло-інтерстиціального фіброзу. Крім того, додавання алопуринолу змінило гістологічні зміни та підвищення артеріального тиску, особливо у групі з нормальною функцією нирок.

В іншому дослідженні порівнювали 28 двох груп щурів відповідно до того, чи отримували вони нормальну або високофруктозну дієту протягом восьми тижнів. У групи з високим вмістом фруктози дієта розвинула метаболічний синдром із збільшенням ваги, артеріальною гіпертензією, гіперурикемією, гіпертригліцеридемією та гіперінсулінемією, а також звуженням нирок, внутрішньогломерулярною гіпертензією та звуженням аферентної артеріоли. Нормалізація рівня сечової кислоти після введення фебуксостату знизила рівень артеріального тиску, тригліцеридів та інсуліну, а також раніше згадані гемодинамічні та гістологічні зміни. Крім того, існувала кореляція між рівнем сечової кислоти та артеріолярним діаметром у всіх групах (r = 0,58; p = 0,0003).

На основі результатів експериментальних моделей ми можемо зробити висновок, що гіперурикемія індукує хворобу аферентних артеріол артерій із втратою здатності нирок до ауторегуляції та внутрішньогломерулярною гіпертензією та нирковою гіпоперфузією. Ця ішемія є потужним стимулом для розвитку системної артеріальної гіпертензії, тубуло-інтерстиціального запалення та фіброзу. Крім того, гіперурикемія відіграє ключову роль у метаболічному синдромі, опосередкованому фруктозою.

Когортні дослідження у людей із низьким коморбідним станом

Зосередившись на здоровій популяції без факторів ризику, ці дослідження дозволяють уникнути ефекту, який потенційні незрозумілі змінні, такі як ниркова недостатність, можуть мати на багатофакторний аналіз факторів, пов’язаних з розвитком серцево-судинних захворювань.

У популяції 29 з 484 568 дорослих (середній вік: 41 ± 14 років), які проходили скринінгову програму на Тайвані, були відібрані ті (n = 157 238; 32%), які не мали факторів серцево-судинного ризику навіть на ранній фазі., виключаючи навіть пацієнтів із гіпертонічною хворобою, переддіабетичною хворобою, надмірною вагою або прикордонною дисліпідемією. Після середнього спостереження 8,5 років відносний ризик смерті від будь-якої причини та від серцево-судинних причин у тих осіб з рівнем сечової кислоти, що дорівнює або перевищує 8 мг/дл, становив 1,39 (довірчий інтервал [95% ДІ: 1,08-1,78) та 2,38 (95% ДІ: 1,24-4,54), відповідно, з урахуванням 14 коефіцієнтів. Цей надлишковий ризик не досяг значущості у пацієнтів з гіперурикемією 7,0-7,9 мг/дл. Крім того, включення протеїнурії та швидкості клубочкової фільтрації як коваріатів у багатофакторний аналіз послаблює зв'язок між сечовою кислотою та серцево-судинними захворюваннями.

У когорти 30 із 900 донорів крові, що перебувають у нормотензивному стані, протягом 59 місяців спостерігали зниження оціночної швидкості клубочкової фільтрації з 97 ± 16 до 88 ± 14 мл/хв/1,73 м 2. У багатофакторному аналізі, скоригованому на вік, стать, індекс маси тіла, середній артеріальний тиск, рівень глюкози, холестерину та тригліцеридів у сироватці крові та співвідношення альбумін-креатинін, збільшення рівня сечової кислоти було пов’язано з більшим ризиком зниження швидкості клубочкової фільтрації (відносний ризик [RR]: 1,28 [95% ДІ: 1,12-1,48] для кожного збільшення на 1 мг/дл). На закінчення, когортні дослідження серед популяції з низьким ризиком показують, що гіперурикемія є незначним, але значущим фактором ризику смерті від будь-якої причини та від серцево-судинних причин, що включення хвороби нирок у багатовимірний аналіз послаблює зв'язок між гіперурикемією та серцево-судинними захворюваннями та що сечова кислота є незалежним фактором прогресування захворювання нирок у здорових пацієнтів, які страждають на норму.

Нещодавно було опубліковано два систематичні огляди щодо ризику ішемічної хвороби серця та інсульту відповідно до рівня сечової кислоти. У мета-аналізі 31, який включав 26 досліджень із загальною кількістю 402 997 пацієнтів, гіперурикемія була пов'язана з частотою ішемічної хвороби серця (RR: 1,09; 95% CI: 1,03-1,16) та смертності від цієї причини (RR: 1,16; 95% ДІ: 1,01-1,30). На кожне підвищення рівня сечової кислоти на 1 мг/дл відносний ризик смерті становив 1,12 (95% ДІ: 1,05-1,19). У другому дослідженні 32, яке проаналізувало 16 досліджень з 238449 пацієнтами, гіперурикемія була пов’язана з появою інсульту (RR: 1,47; 95% ДІ: 1,19-1,76) та смертю (RR: 1,26; 95% CI: 1,12-1,39). На закінчення, гіперурикемія може дещо збільшити частоту та смерть від ішемічної хвороби серця та інсульту. На сьогоднішній день не опубліковано жодного мета-аналізу щодо ризику захворювання нирок на основі рівня сечової кислоти.

Відсутність рандомізованих клінічних випробувань була основною причиною, що застосовується класично в клінічних рекомендаціях щодо нелікування безсимптомної гіперурикемії. Однак нещодавно були опубліковані два дослідження, які могли б переосмислити цю рекомендацію. У 33 рандомізованому, подвійному сліпому, перехресному, плацебо-контрольованому дослідженні, з подальшим спостереженням протягом 10 тижнів, 30 молодих підлітків (середній вік: 15,1 року) з гіпертонією 1 ступеня, сечовою кислотою> 6 мг/дл та без попереднє антигіпертензивне лікування. Введення алопуринолу (200 мг/12 год) порівняно з плацебо показало зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску шляхом амбулаторного моніторингу артеріального тиску на -6,3 проти 0,8 мм рт.ст. (p = 0,001) та -4,6 проти -0,3 мм рт.ст. (p = 0,004) відповідно. З 30 пацієнтів 20 досягли нормального рівня артеріального тиску під час прийому алопуринолу порівняно з одним пацієнтом у фазі плацебо. Крім того, на фазі лікування спостерігалося значне зниження рівня сечової кислоти та активності реніну в плазмі.

В інше 34 рандомізоване дослідження було включено 113 пацієнтів із хронічним захворюванням нирок (оціночна швидкість клубочкової фільтрації p = 0,0001) та С-реактивним білком (4,4 проти 3,0 мг/л; p = 0,040). У нелікованої групи спостерігалося зниження швидкості клубочкової фільтрації, не спостерігалося у групі, яка отримувала алопуринол (-3,3 ± 1,2 проти 1,3 ± 1,3 мл/хв/1,73 м 2; р = 0,018). Лікування алопуринолом із затримкою прогресування захворювання (визначається зменшенням оціненої швидкості фільтрування громерул> 0,2 мл/хв/1,73 м 2/місяць) незалежно від віку, статі, діабету, С-реактивного білка, альбумінурії та використання ренін-ангіотензинової системи, що блокує наркотики (RR: 0,53; 95% ДІ: 0,28-0,99; p = 0,048). У обробленої групи було виявлено менше серцево-судинних подій (7 проти 15 епізодів), а в багатофакторному аналізі введення алопуринолу зменшило ризик розвитку серцево-судинних подій (RR: 0,29; 95% ДІ: 0,09-0,96; p = 0,026).

На закінчення, проведені на сьогодні клінічні випробування підтверджують роль сечової кислоти в патогенезі есенціальної артеріальної гіпертензії, імовірно пов'язаної з експресією внутрішньониркового реніну. У пацієнтів з хронічними захворюваннями нирок лікування алопуринолом уповільнює прогресування захворювання нирок та знижує ризик серцево-судинних подій на 71%.

ПРОПОЗИЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ, ЩО ЗВ'ЯЗУЮТЬ ГІПЕРУРІКЕМІЮ З РЕНОКАРДІОВАСКУЛЯРНИМ РИЗИКОМ. ГІПОТЕЗ СУБЛІНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРКИ ЯК ФАКТОР МЕДІАЦІЇ ГІПЕРУРИКЕМІЇ ТА СЕРЦЕВО-СУДИНОЇ ХВОРОБИ

Жаклін Кларк за допомогу в написанні реферату.

Рисунок 1. Обмін сечової кислоти.

Рисунок 2. Запропоновані механізми, що пов'язують гіперурикемію з рено-серцево-судинним ризиком.

Таблиця 1. Когортні дослідження, які включають багатофакторний аналіз для визначення зв'язку гіперурикемії та серцево-судинних захворювань

Таблиця 2. Когортні дослідження, які включають багатофакторний аналіз для визначення зв'язку гіперурикемії та хвороби нирок