ожиріння

Люди можуть по-різному реагувати на стрес.

Хтось втрачає апетит і худне, хтось багато їсть і страждає ожирінням. Однак як у людей, так і у тварин було помічено, що при хронічному, стійкому стресі вони воліють їсти поживні речовини з високим вмістом цукру та жиру незалежно від апетиту, оскільки вони, ймовірно, матимуть на них заспокійливу дію. Також добре відомо, що існує сильний зв’язок між хронічним, тривалим (наприклад, робочим чи приватним) стресом та ожирінням, проте його механізм („чому”) відомий лише частково.

Регулювання апетиту та використання енергії, тобто маси тіла, є надзвичайно складним процесом.

Якщо це працює добре, організм добре переносить періодичні зміни в споживанні їжі і добре підтримує масу тіла в довгостроковій перспективі, з незначними коливаннями. Однак у хворих на ожиріння людей ця система чомусь не працює.

Кілька наших органів беруть участь у регуляції ваги тіла, але його центр знаходиться в мозку, вони надходять від інших органів, сигнали у вигляді різних гормонів. Якщо ми їмо більше, апетит зменшується, а споживання енергії зростає, якщо ми їмо менше, апетит збільшується, і організм переходить у режим енергозбереження. У мозку центр регулювання ваги тіла знаходиться в дугоподібному ядрі, але він також відіграє важливу роль, особливо у впливі емоцій на метаболізм мигдалини (ядро мигдаликів).

Австралійські дослідники вивчали взаємозв'язок між хронічним стресом та ожирінням у мишей.

Мишей розділили на кілька груп, їх годували нормальним або багатим жиром раціоном і утримували в стресових або нестресових умовах. Нейрони NPY були знайдені в центральній області мигдалини хронічний стрес активований, що збільшує споживання їжі та зменшує енергетичні витрати організму, що призводить до швидкого ожиріння у тварин. Тварини, які отримували дієту з високим вмістом жиру, але не утримувались у стресових умовах, не страждали ожирінням, а також не страждали ожирінням у стресових умовах, але утримувались на звичайному мишачому харчуванні.

Пептид під назвою нейропептид Y (NPY) - це регуляторна молекула, яка в достатку міститься в мозку і виробляється нейронами NPY в його мигдалині, серед інших. Він має антидепресантну, протитривожну дію, але також підвищує апетит і відіграє роль у регулюванні емоційного (емоційного) харчування.

Подальші дослідження також виявили, що нейрони NPY також містять рецептор інсуліну. Найбільш відомо, що інсулін регулює рівень цукру в крові, однак, крім лептину, що виробляється жировими клітинами, інсулін також є одним з найважливіших гормонів у регулюванні маси тіла та апетиту. Підвищений рівень цукру в крові у здорових людей підвищує рівень інсуліну, що знижує апетит, «посилаючи повідомлення» мозку про те, що їжа потрапила в організм, уповільнюючи подальше споживання їжі.

Наприклад, діючи на рецептори інсуліну на нейрони NPY, інсулін їх інгібує, зменшує кількість NPY, що зменшує апетит і збільшує витрати енергії. У дослідженні стрес виявляв лише помірно підвищений рівень інсуліну в крові у мишей, однак, коли тваринам на додаток до стресу годували жирну дієту, рівень інсуліну в крові значно збільшувався в 10 разів. Це, в принципі, інгібує нейрони NPY, тим самим знижуючи апетит, однак, якщо рівень інсуліну залишався стабільно високим через хронічний стрес і постійну дієту з високим вмістом жиру, рецептори інсуліну на нейронах NPY ставали нечутливими (сенсибілізованими до інсуліну) до інсулінорезистентності, тобто. Це означало, що, незважаючи на високий рівень інсуліну у тварин, нейрони NPY залишаються постійно активними, виробляючи NPY, що призводить до збільшення споживання їжі та енергозберігаючого режиму організму. Таким чином, розвинувся процес самозміцнення, контроль ваги погіршився, що призвело до ожиріння в довгостроковій перспективі.

Описаний тут експеримент був хорошим прикладом того, як інакше надійний контроль ваги може піти не так.

Хронічний (наприклад, робочий чи приватний) стрес і вживання їжі з високим вмістом жиру (наприклад, фаст-фуд, «нездорова їжа») можуть створити порочне коло, яке може порушити контроль ваги та призвести до швидкого набору ваги та ожиріння. Крім того, розвиток інсулінорезистентності можна вважати попередником діабету 2 типу. Ці результати також звертають увагу на важливість уваги до здорового харчування, навіть коли живуть у стресових умовах, оскільки в експерименті тварини не набирали вагу на додаток до звичайного харчування.