комунікація

О. Перес Ернандес, Дж. Гонсалес Перес, магістратура Дуран Кастельон, М.Б. Монерео Муньос, М.К. Мартін Гонсалес, А. Мартінес Рієра та Ф. Сантоларія Фернандес

Університетська лікарня Канарських островів, Сан-Крістобаль-де-ла-Лагуна.

Цілі: Ненавмисне схуднення є дуже поширеною проблемою в медичній допомозі, особливо у пацієнтів похилого віку. Диференціальний діагноз широкий і включає вживання наркотиків. З іншого боку, використання метформіну при цукровому діабеті 2 типу є дуже поширеним явищем, що є першим варіантом у більшості клінічних рекомендацій, як завдяки його ефективності в метаболічному контролі та втраті ваги, так і його безпеці. Ці факти роблять його ідеальним препаратом для пацієнтів з метаболічним синдромом із ожирінням та резистентністю до інсуліну. Однак часом ця вигода може бути непропорційною та непередбачуваною.

Матеріал і методи: З цієї причини ми представляємо серію з 19 випадків, коли пацієнти звертались до нашої амбулаторії через мимовільну втрату ваги, що після вивчення було встановлено, що це пов’язано із застосуванням метформіну. Для підтвердження діагнозу потрібно було виконати наступні критерії: втрата ваги розпочалася після початку лікування, втрата ваги припинилася після припинення метформіну (а також анорексія та симптоми шлунково-кишкового тракту, якщо такі є), після відповідного дослідження відсутні інші захворювання, що виправдовують втрата ваги і, нарешті, пацієнти не повинні мати офіційних протипоказань до застосування метформіну.

Результати: Середній вік становив 74,0 року (SD ± 9,1). Одинадцять із 19 пацієнтів були чоловіками. 16 з них були старше 65 років. Середня доза метформіну становила 1838,2 мг (SD ± 483,3). На початковий момент HbA1c становив 6,6% (SD ± 0,8), і жоден пацієнт не повідомляв про кардинальні симптоми. Креатинін становив 1,0 мг/дл (SD ± 0,4), а ШКД - 68,9 мл/хв (SD ± 37,1). У десяти пацієнтів була стабільна ШКФ 2 (SD ± 3,7), яка знизилась до мінімуму 24,1 кг/м 2 (SD ± 6,5), що становить 16% втрат. Важливо підкреслити, що ця втрата ваги була мимовільною і що вона викликала тривогу як у пацієнта, так і у його родичів, а також серед лікарів. Втрата ваги сталася через 61,2 тижні (SD ± 59,8). Після відміни метформіну жоден пацієнт не продовжував худнути, а 11 повернув більше 5%. Остаточний ІМТ становив 26 кг/м 2 (SD ± 3,0) через 30,5 тижнів (SD ± 36,4).

Висновки: Застосування метформіну слід розглядати серед можливих причин мимовільної втрати ваги, особливо у пацієнтів похилого віку та зі СКФ між 30-60 мл/хв. Беручи до уваги, що недоїдання у літніх пацієнтів є серйозною проблемою охорони здоров’я, слід розглянути питання про використання інших препаратів для лікування СД2, які не сприяють його погіршенню.