tbl flm 14x20 мг/25 мг (блі. OPA/Al/PVC/Al)
Зміст короткого опису характеристик (SPC)
Затверджений текст рішення про дозвіл на продаж лікарського засобу, реєстраційний номер: 2011/03944, 2011/03945
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Ко-Оліместра 20 мг/12,5 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою
Ко-Оліместра 20 мг/25 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою
ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Ко-Оліместра 20 мг/12,5 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою:
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 20 мг олмесартану медоксомілу та 12,5 мг гідрохлоротіазиду.
Ко-Оліместра 20 мг/25 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою:
Кожна таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 20 мг олмесартану медоксомілу та 25 мг гідрохлоротіазиду.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою.
20 мг/12,5 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою: білі круглі таблетки діаметром 9 мм.
20 мг/25 мг таблетки, вкриті плівковою оболонкою: білі овальні таблетки розміром 12 мм х 6 мм.
КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Лікування есенціальної гіпертензії.
Ко-Оліместра 20 мг/12,5 мг та 20 мг/25 мг у поєднанні з фіксованою дозою призначається дорослим пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється лише на одній медоксомілі олмесартану.
4.2 Дозування та спосіб введення
Дорослі
Ко-Оліместра призначений не для початкової терапії, а для пацієнтів, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється лише на основі олмесартану медоксомілу 20 мг. Ко-Оліместру приймають один раз на день, з їжею або без їжі.
Якщо це вимагається клінічним станом пацієнта, може бути розглянута можливість прямого переходу від монотерапії олмесартаном 20 мг до монотерапії до фіксованої комбінації з гідрохлоротіазидом. Слід врахувати, що антигіпертензивний ефект олмесартану медоксомілу є максимальним приблизно через 8 тижнів після початку терапії (див. Розділ 5.1). Рекомендується наступне титрування окремих компонентів:
20 мг ольмесартану медоксоміл/12,5 мг гідрохлоротіазиду можна застосовувати пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо регульований лише на основі олмесартану медоксомілу 20 мг.
20 мг олмесартану медоксоміл/25 мг гідрохлоротіазиду можна застосовувати пацієнтам, у яких артеріальний тиск не контролюється належним чином 20 мг олмесартану медоксоміл/12,5 мг гідрохлоротіазиду.
Пацієнти літнього віку (старше 65 років)
Пацієнтам похилого віку рекомендується таке ж дозування фіксованої комбінації, як і дорослим.
Пацієнти з порушеннями функції нирок
Рекомендується регулярний моніторинг функції нирок пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв), які приймають Ко-Оліместер (див. Розділ 4.4). Ко-Оліместра протипоказаний пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 3 г/добу), інгібітори ЦОГ-2 та неселективні НПЗЗ можуть зменшити антигіпертензивний ефект тіазидних діуретиків та антагоністів ангіотензину II.
У деяких пацієнтів із порушеннями функції нирок (наприклад, зневодненими пацієнтами або пацієнтами літнього віку з порушеннями функції нирок) одночасне введення антагоністів ангіотензину II та інгібіторів циклооксигенази може призвести до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливу гостру ниркову недостатність, яка зазвичай є оборотною. Тому слід дотримуватися обережності при призначенні комбінації, особливо у літніх людей.
Пацієнтам слід вживати достатню кількість рідини, і слід приділити увагу контролю функції нирок на початку супутньої терапії та періодично після цього.
Одночасне застосування слід враховувати
Антигіпертензивний ефект може бути посилений.
Одночасне застосування інших антигіпертензивних засобів може посилити антигіпертензивний ефект олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид.
Алкоголь, барбітурати, наркотики або антидепресанти:
Вони можуть посилити ортостатичну гіпотензію.
Можливі взаємодії, пов’язані з медоксомілом олмесартану:
Не рекомендується одночасне застосування
Ліки, що впливають на калій:
Виходячи з досвіду застосування інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, добавок калію, замінників солі, що містять калій, або інших препаратів, які можуть підвищувати вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин, інгібітори АПФ), може призвести до збільшення рівня калій у сироватці крові (див. розділ 4.4). При одночасному призначенні лікарських засобів, що впливають на рівень калію, з олмесартаном медоксоміл/гідрохлоротіазидом рекомендується контролювати рівень калію в плазмі крові.
Детальніше
Після лікування антацидами (гідроксидом алюмінію магнію) спостерігалось незначне зниження біодоступності олмесартану.
Медоксоміл олмесартан не мав значного впливу на фармакокінетику чи фармакодинаміку варфарину або на фармакокінетику дигоксину.
Одночасне застосування олмесартану медоксомілу та правастатину здоровим добровольцям не мало клінічно значущих впливів на фармакокінетику жодної речовини.
Олмесартан не мав клінічно значущої інгібуючої дії на ферменти цитохрому P450 людини 1A1/2, 2A6, 2C8/9, 2C19, 2D6, 2E1 та 3A4 in vitro і не мав або мінімальний індукуючий вплив на активність цитохрому P450 у щурів. Не очікується клінічно значущих взаємодій між олмесартаном та лікарськими засобами, що метаболізуються вищевказаними ферментами цитохрому P450.
Можливі взаємодії, пов’язані з гідрохлоротіазидом:
Не рекомендується одночасне застосування
Ліки, що впливають на калій:
Виснажувальний ефект гідрохлоротіазиду на калій (див. Розділ 4.4) може посилюватися одночасним прийомом інших лікарських засобів, що спричиняють виснаження калію та гіпокаліємію (наприклад, інші каліуретичні діуретики, проносні засоби, кортикостероїди, АКТГ, амфотерицин, карбеноксолон, похідні пеніциліну G натрію). Тому таке одночасне застосування не рекомендується.
Одночасне застосування, яке вимагає обережності
Через зменшення виведення тіазидні діуретики можуть підвищувати рівень кальцію в сироватці крові. Якщо потрібно вводити замінники кальцію, необхідно контролювати рівень кальцію і відповідно коригувати дозу кальцію.
Смоли холестираміну та колестиполу:
Всмоктування гідрохлоротіазиду порушується в присутності смолистих іонообмінників.
Індукована тіазидами гіпокаліємія або гіпомагнезія можуть прискорити початок серцево-судинної аритмії, спричиненої дигіталісом.
Препарати, які страждають розладами калію в сироватці крові:
Коли олмесартан медоксоміл/гідрохлоротіазид застосовується у комбінації з лікарськими засобами, що впливають на розлади калію в сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки та антиаритмічні засоби), та з наступними лікарськими засобами, що викликають torsades de pointes (шлуночкова тахікардія) (включаючи певний антиаритмічний контроль), рівень калію в сироватці крові та ЕКГ; гіпокаліємія є схильним фактором для шлуночкової тахікардії (torsades de pointes):
Антиаритмічні засоби класу Ia (наприклад, хінідин, гідрохінідин, дизопірамід).
Антиаритмічні засоби класу III (наприклад, аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід).
Деякі антипсихотичні засоби (наприклад, тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифлуоперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульприд, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол).
Інші (наприклад, бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин IV, галофантрин, мізоластин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин, вінкамін IV).
Недеполяризуючі релаксанти скелетних м’язів (наприклад, тубокурарин):
Ефект недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів може посилюватися гідрохлоротіазидом.
Лікарські засоби з антихолінергічними ефектами (наприклад, атропін, біпериден):
Підвищення біодоступності тіазидних діуретиків за рахунок зменшення моторики шлунково-кишкового тракту та уповільнення спорожнення шлунка.
Антидіабетики (перорально або інсулін):
Лікування тіазидами може впливати на толерантність до глюкози. Може знадобитися коригування дози протидіабетичних засобів (див. Розділ 4.4).
Метформін слід застосовувати з обережністю через ризик розвитку лактоацидозу, спричиненого можливою нирковою недостатністю, пов’язаною з гідрохлоротіазидом.
Бета-адреноблокатори та діазоксид:
Гіперглікемічний ефект бета-блокаторів та діазоксиду може посилюватися тіазидами.
Пресорні аміни (наприклад, норадреналін):
Ефект пресорних амінів може бути зменшений.
Препарати, що застосовуються при подагрі (пробенецид, сульфінпіразон та алопуринол):
Оскільки гідрохлоротіазид може підвищувати рівень сечової кислоти в сироватці крові, може знадобитися коригування дози урикозуричних препаратів. Можливо, доведеться збільшити дозу пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне застосування тіазидів може збільшити частоту реакцій гіперчутливості до алопуринолу.
Тіазиди можуть збільшити ризик побічних ефектів, спричинених антантадином.
Цитотоксичні речовини (наприклад, циклофосфамід, метотрексат):
Тіазиди можуть зменшити ниркову екскрецію цитотоксичних препаратів та посилити їх мієлосупресивний ефект.
При високих дозах саліцилатів гідрохлортіазид може посилити токсичну дію саліцилатів на центральну нервову систему.
Повідомлялося про рідкісні прояви гемолітичної анемії при одночасному застосуванні гідрохлоротіазиду та метилдопи.
Одночасне лікування циклоспорином може збільшити ризик гіперурикемії та ускладнень, схожих на день.
Одночасне застосування тетрациклінів та тіазидів збільшує ризик індукованого тетрацикліном рівня рівня сечовини. Навряд чи ця взаємодія буде пов’язана з доксицикліном.
Плодючість, вагітність та лактація
Вагітність (див. Розділ 4.3):
Через вплив окремих компонентів цього лікарського засобу на вагітність, застосування олмесартану медоксомілу/гідрохлоротіазиду не рекомендується застосовувати протягом першого триместру вагітності (див. Розділ 4.4).
Застосування олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид протипоказано у ІІ та ІІІ триместрах вагітності (див. Розділи 4.3 та 4.4).
Застосування антагоністів ангіотензину II не рекомендується протягом першого триместру вагітності (див. Розділ 4.4). Застосування антагоністів ангіотензину II протипоказано протягом другого та третього триместру вагітності (див. Розділи 4.3 та 4.4).
Епідеміологічні дані щодо ризику тератогенності після впливу інгібітора АПФ протягом першого триместру вагітності не є остаточними; однак не можна виключати незначне збільшення ризику. Оскільки відсутні контрольовані епідеміологічні дані щодо ризику антагоністів ангіотензину II, подібні ризики можуть існувати для цього класу лікарських засобів.
Якщо не потрібно продовжувати терапію блокаторами рецепторів ангіотензину, пацієнтам, які планують вагітність, слід перейти на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має встановлений безпечний профіль для застосування під час вагітності. Якщо діагностується вагітність, лікування антагоністами ангіотензину II слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію.
Відомо, що лікування антагоністами ангіотензину II протягом другого та третього триместру є токсичним для плоду людини (зниження функції нирок, що викликає олігогідрамніоз, затримка окостеніння черепа) та для новонароджених (ниркова недостатність, гіпотонія, гіперкаліємія). (Див. Також розділ 5.3)
Якщо пацієнтка лікувалась антагоністами ангіотензину II з другого триместру вагітності, рекомендується перевірка функції нирок та черепа плода на УЗД.
Немовлят, матері яких приймали антагоністи ангіотензину II, слід ретельно контролювати на предмет гіпотензії (див. Також розділи 4.3 та 4.4).
Досвід застосування гідрохлоротіазиду під час вагітності обмежений, особливо протягом першого триместру. Дослідження на тваринах недостатні.
Гідрохлоротіазид проникає через плаценту. Через фармакологічний механізм дії гідрохлоротіазиду, його застосування протягом другого та третього триместру може призвести до порушення фетоплацентарної перфузії та спричинити такі прояви, як жовтяниця, порушення електролітного балансу та тромбоцитопенія у плода та новонароджених.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати при гестаційних набряках, гестаційній гіпертензії або прееклампсії через ризик зменшення об’єму плазми та гіпоперфузії плаценти без сприятливого впливу на перебіг захворювання.
Гідрохлоротіазид не слід застосовувати для лікування есенціальної гіпертензії у вагітних, за винятком рідкісних ситуацій, коли інша терапія не може застосовуватися.
Оскільки інформація про застосування Ко-Оліместри під час грудного вигодовування недоступна, Ко-Оліместра не рекомендується, і переважні альтернативні методи лікування із підтвердженим профілем безпеки під час годування груддю, особливо під час годування новонародженого або недоношеного немовляти.
Гідрохлоротіазид виділяється в жіночому молоці в невеликих кількостях. Тіазиди у високих дозах, що викликають інтенсивний діурез, можуть зупинити вироблення молока.
Ко-Оліместрі не рекомендується застосовувати під час годування груддю. Якщо Ко-Оліместра застосовується під час годування груддю, дозу слід тримати якомога нижче.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Комбінація олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид має незначний або помірний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. Рідко у пацієнтів, які приймають гіпотензивні засоби, може виникати запаморочення або втома, що може погіршити їх здатність реагувати.
Побічні ефекти
Побічні реакції, про які найчастіше повідомляють під час лікування олмесартаном медоксоміл/гідрохлоротіазидом, це головний біль (2,9%), запаморочення (1,9%) та втома (1,0%).
Гідрохлоротіазид може спричинити або посилити гіповолемію, що може призвести до порушення електролітного балансу (див. Розділ 4.4).
Кінцевий період напіввиведення олмесартану коливався від 10 до 15 годин після багаторазового прийому всередину. Стабільний стан досягався після перших кількох доз, а подальшого накопичення не спостерігалося через 14 днів повторного прийому. Нирковий кліренс становив приблизно 0,5-0,7 л/год і не залежав від дози.
Гідрохлоротіазид не метаболізується в організмі людини і виводиться із сечею як майже незмінений препарат. Приблизно 60% пероральної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Нирковий кліренс становить 250-300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення гідрохлортіазиду становить 10-15 годин.
Поєднання олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду
Системна доступність гідрохлоротіазиду знижується приблизно на 20% при одночасному застосуванні з олмесартаном медоксомілом, але це незначне зниження не є клінічно значущим. На кінетику олмесартану одночасне застосування гідрохлортіазиду не впливає.
Фармакокінетика у особливої популяції
Пацієнти літнього віку (віком від 65 років):
AUC олмесартану в рівноважному стані збільшився приблизно на 35% у пацієнтів з гіпертонічною хворобою у віці 65-75 років та приблизно на 44% у пацієнтів старше 75 років порівняно з молодшою віковою групою (див. Розділ 4.2).
Обмежені дані свідчать про те, що системний кліренс гідрохлоротіазиду знижується як у здорових, так і у гіпертоніків похилого віку порівняно зі здоровими молодими добровольцями.
Порушення функції нирок:
У пацієнтів з нирковою недостатністю AUC олмесартану в стаціонарному стані підвищувався на 62%, 82% та 179% у пацієнтів з легким, середнім або важким порушенням порівняно зі здоровими суб'єктами (див. Розділи 4.2 та 4.4).
Період напіввиведення гідрохлоротіазиду подовжується у пацієнтів із порушеннями функції нирок.
Печінкова недостатність:
Після прийому одноразової пероральної дози значення AUC олмесартану були на 6% та 65% вищими у пацієнтів з легкою та середньою печінковою недостатністю порівняно зі здоровими контролерами. Незв’язана порція олмесартану через 2 години після прийому здоровим пацієнтам, пацієнтам із легким та середнім ступенем печінкової недостатності, становила 0,26%, 0,34% та 0,41% відповідно. Після повторного прийому пацієнтам з помірною печінковою недостатністю середня AUC олмесартану знову була приблизно на 65% вища порівняно зі здоровою контрольною групою. Середні значення Cmax олмесартану були подібними у пацієнтів із порушеннями функції печінки та здорових пацієнтів. Медоксоміл олмесартан не оцінювали у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю (див. Розділи 4.2, 4.4).
Порушення функції печінки суттєво не впливає на фармакокінетику гідрохлоротіазиду.
5.3 Доклінічні дані про безпеку
Токсичний потенціал комбінації олмесартан медоксоміл/гідрохлоротіазид вивчали протягом 6 місяців у дослідженнях токсичності повторних доз на щурах та собаках.
Що стосується кожної окремої речовини та інших препаратів цієї групи, основними токсикологічними органами-мішенями цієї комбінації були нирки. Комбінація олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид спричинила зміни функції нирок (підвищення рівня азоту сечовини та креатиніну в сироватці крові). Високі дози спричиняли дегенерацію та регенерацію канальців у нирках щурів та собак, ймовірно, змінюючи ниркову гемодинаміку (зменшення ниркової перфузії внаслідок гіпотонії з канальцевою гіпоксією та дегенерацією канальцевих клітин). Крім того, комбінація олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид спричинила зниження показників еритроцитів (еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту) та зменшення маси серця щурів.
Такі ефекти спостерігались також при застосуванні інших антагоністів рецепторів АТ1 та інгібіторів АПФ, і, ймовірно, спричинені фармакологічними ефектами високих доз олмесартану медоксомілу та не є важливими для людини у рекомендованих терапевтичних дозах.
Дослідження генотоксичності з комбінацією олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду, а також з окремими компонентами не виявили жодних доказів клінічно значущої генотоксичної активності.
Канцерогенний потенціал комбінації олмесартану медоксомілу та гідрохлоротіазиду не вивчався, оскільки під час клінічного застосування не спостерігалося жодних доказів відповідних канцерогенних ефектів між двома окремими компонентами цієї комбінації.
Не було доказів тератогенності у мишей та щурів, які зазнавали дії олмесартану медоксоміл/гідрохлоротіазид.
Як імовірно для цього класу препаратів, у щурів спостерігали токсичність для плода, про що свідчить істотно знижений вага плода у вагітних щурів, які зазнали комбінації олмесартан медоксоміл/гідрохлоротіазид (див. Розділи 4.3 та 4.6).