Пошук етіологічних методів лікування при досягненні нижніх захворювань передбачає необхідність розробки біомаркерів, що дозволяють максимально точно встановити діагноз основного захворювання. Однак клінічна та невропатологічна неоднорідність, а також еволюційна нестабільність різних синдромів надзвичайно ускладнили досягнення цієї мети. Традиційно FTLD вважаються гетерогенною групою нейродегенеративних захворювань, при яких надзвичайно важко було встановити взаємозв'язок між клінічним проявом та основним процесом захворювання. Не вдалося також, знаючи патологічний діагноз, визначити характер клінічних проявів. В даний час та завдяки досягненням у молекулярній генетиці, біохімії та невропатології FTLD можна наблизити не тільки клініко-патологічну кореляцію, але й клінічну, гістологічну, генетичну та біомолекулярну.
Тау-позитивні форми, як правило, пов'язані з наявністю екстрапірамідних симптомів приблизно у двох третинах випадків, з такими синдромами, як дегенерація кортикобазальної тканини, або з мовним розладом у вигляді первинної прогресуючої нефлюентної афазії з помітним порушенням зороконструктивних функцій. Тау-негативна патологія демонструє часті порушення поведінки та мови з більшими труднощами при номінації [[74]].
Сноуден та його колеги [[75]] обстежили мозок 79 пацієнтів, які протягом усього життя прослідковувались поздовжньо, і у яких післясмертний аналіз виявив FTLD відповідно до гістопатологічних критеріїв. Ці автори змогли перевірити, як клінічний фенотип не тільки має передбачуваний зв’язок із наявністю або відсутністю патології Тау, але й те, що у групі U-FTLD також можна встановити взаємозв’язок між клінічним фенотипом та гістологічним підтипом ПТД- 43. Пацієнти з таупатією представляли 38% вибірки, а в решті 62% виявлено відсутність патології тау з дуже характерним фенотиповим розподілом, як це видно на графіку 3 та таблиці 5.