tbl 10x4 мг/1,25 мг (бліс. Al/Al)
Зміст короткого опису характеристик (SPC)
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
ПЕРІНДАСАН 4 мг/1,25 мг таблетки
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка містить 4,00 мг периндоприлу ербуміну, що еквівалентно 3,338 мг периндоприлу та 1,25 мг індапаміду.
Допоміжна речовина: лактоза моногідрат
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Біла, довгаста, двоопукла таблетка з тисненням на одній стороні з написом «PI».
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Лікування есенціальної гіпертонії; ПЕРІНДАСАН 4 мг/1,25 мг застосовують у пацієнтів, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється лише периндоприлом.
4.2 Дозування та спосіб введення
Для перорального застосування.
Одна таблетка ПЕРІНДАЗАНУ 4 мг/1,25 мг щодня у вигляді одноразової дози, прийнятої вранці та перед їжею.
Якщо це можливо, рекомендується індивідуальне титрування дози з компонентами препарату. ПЕРІНДАСАН 4 мг/1,25 мг слід застосовувати, якщо артеріальний тиск недостатньо контролюється при застосуванні ПЕРІНДАСАН 2 мг/0,625 мг (за наявності). Якщо це клінічно доцільно, можна розглянути можливість безпосереднього переходу від монотерапії до комбінації периндопрол/індапамід.
Пацієнти літнього віку (див. Розділ 4.4)
Лікування слід розпочинати після переоцінки реакції артеріального тиску та функції нирок.
Пацієнти з нирковою недостатністю (див. Розділ 4.4)
При важкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) лікування протипоказано.
Пацієнтам з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) рекомендується розпочинати лікування адекватною дозою вільної комбінації. Для пацієнтів з кліренсом креатиніну, що перевищує або дорівнює 60 мл/хв, корекція дози не потрібна. Звичайний моніторинг лікарем включатиме частий контроль рівня креатиніну та калію.
Пацієнти з печінковою недостатністю (див. Розділи 4.3, 4.4 та 5.2)
Лікування протипоказано при важких порушеннях функції печінки.
Корекція дози у пацієнтів з помірною печінковою недостатністю не потрібна.
Діти та підлітки
Оскільки ефективність та переносимість периндоприлу як окремо, так і в комбінації у дітей та підлітків не встановлені, ПЕРІНДАСАН 4 мг/1,25 мг не слід застосовувати дітям та підліткам.
4.3 Протипоказання
Застосовується до периндоприлу
Підвищена чутливість до периндоприлу або до будь-якого іншого інгібітора АПФ
Ангіоневротичний набряк (набряк Квінке) в анамнезі, пов’язаний із попередньою терапією інгібіторами АПФ
Другий та третій триместри вагітності (див. Розділи 4.4 та 4.6).
Застосовується до індапаміду
Підвищена чутливість до індапаміду або до будь-яких інших сульфонамідів
Важка ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв)
Серйозне ураження печінки
Як правило, цей лікарський засіб не рекомендується застосовувати у поєднанні з неаритмічними лікарськими засобами, що викликають torsades de pointes (див. Розділ 4.5).
Лактація (див. Розділ 4.6).
Застосовується до таблеток PERINDASAN 4 мг/1,25 мг
Підвищена чутливість до будь-якої з допоміжних речовин.
Враховуючи недостатній терапевтичний досвід, PERINDASAN 4 мг/1,25 мг не слід застосовувати у:
пацієнти з декомпенсованою серцевою недостатністю.
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Особливі попередження
Загальне для периндоприлу та індапаміду:
Літій:
Як правило, не рекомендується поєднувати літій із комбінацією периндоприлу та індапаміду (див. Розділ 4.5).
Застосовується до периндоприлу:
Нейтропенія/агранулоцитоз:
Повідомлялося про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у пацієнтів, які отримували інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту. У пацієнтів з фізіологічною функцією нирок і без інших ускладнюючих факторів нейтропенія зустрічається рідко. Периндоприл слід застосовувати з особливою обережністю пацієнтам із колагеновими судинними захворюваннями, імунодепресивною терапією, лікуванням алопуринолом або прокаїнамідом або комбінацією цих ускладнюючих факторів, особливо якщо вже існує схильність до порушення функції нирок. У деяких із цих пацієнтів розвинулись серйозні інфекції, які у невеликій кількості випадків не реагували на інтенсивне лікування антибіотиками. Якщо таким пацієнтам застосовують периндоприл, рекомендується регулярний моніторинг рівня лейкоцитів, і пацієнтам слід доручити повідомляти про будь-які ознаки інфекції (наприклад, біль у горлі, лихоманка).
Гіперчутливість/набряк Квінке:
Набряк ангіодемії обличчя, кінцівок, губ, язика, голосових зв’язок та/або гортані рідко повідомлявся у пацієнтів, які отримували інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, включаючи периндоприл. Це може статися в будь-який час під час лікування. У таких випадках периндоприл слід негайно припинити та провести адекватний моніторинг, щоб забезпечити повне усунення симптомів перед випискою.
У тих випадках, коли набряки стосувались обличчя та губ, стан, як правило, нормалізувалося без лікування, хоча використання антигістамінних препаратів допомагало полегшити симптоми.
Ангіоневротичний набряк, пов’язаний з набряком гортані, може призвести до летального результату. Якщо уражені язик, голосові зв’язки та гортань, що може спричинити обструкцію дихальних шляхів, слід негайно призначити відповідне лікування, яке може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1: 1000 (0,3 мл - 0,5 мл) та/або вжити заходів. для забезпечення прохідності дихальних шляхів у пацієнта.
Чорношкірі пацієнти, які приймали інгібітори АПФ, порівняно з білошкірими, повідомляли про збільшення частоти набряку Квінке.
Пацієнти, у яких в анамнезі спостерігався набряк Квінке, не пов’язаний з терапією інгібіторами АПФ, під час прийому інгібітора АПФ може мати підвищений ризик розвитку набряку Квінке (див. Розділ 4.3).
Кишковий ангіоневротичний набряк рідко повідомлявся у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ. У цих пацієнтів спостерігався біль у животі (з нудотою або блювотою або без неї); в деяких випадках попередній ангіоневротичний набряк обличчя не спостерігався, і рівень естерази C-1 був фізіологічним. Ангіоневротичний набряк діагностували під час обстежень, які включали КТ черевної порожнини або УЗД, або під час хірургічного втручання, а симптоми зникали після відміни інгібітора АПФ. Кишковий ангіоневротичний набряк слід включати до диференціальної діагностики пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у яких виникають болі в животі.
Анафілактоїдні реакції під час десенсибілізації:
Були поодинокі повідомлення про пацієнтів з тривалими, загрожуючими життю анафілактоїдними реакціями, які приймали інгібітори АПФ під час лікування десенсибілізації бджолиною отрутою (бджоли та оси). Інгібітори АПФ слід застосовувати з обережністю пацієнтам з алергією, які лікуються десенсибілізацією, і їх слід запобігати тим пацієнтам, які проходять імунологічну терапію отрутою. Однак ці реакції можна запобігти тимчасовим припиненням прийому інгібітора АПФ принаймні за 24 години до лікування у пацієнтів, яким потрібна терапія інгібіторами АПФ та десенсибілізація.
Анафілактоїдні реакції під час аферезу ЛПНЩ:
Анафілактоїдні реакції, що загрожують життю, мали місце у пацієнтів, які приймали інгібітори АПФ під час аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛПНЩ) із сульфатом декстрану. Ці реакції можна було запобігти, припиняючи лікування інгібіторами АПФ перед кожним аферезом.
Гемодіаліз:
Повідомлялося про анафілактоїдні реакції у пацієнтів, які отримували мембранний діаліз з високою проникністю (наприклад, AN 69 ®) та одночасно отримували інгібітор АПФ. У цих пацієнтів слід розглянути можливість використання іншого типу діалізної мембрани або іншого типу антигіпертензивного лікарського засобу.
Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні солі:
Комбінація периндоприлу та калійзберігаючих діуретиків, солей калію, як правило, не рекомендується (див. Розділ 4.5).
Вагітність:
Лікування інгібіторами АПФ не слід починати під час вагітності. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ вважається необхідним, пацієнтам, які планують завагітніти, слід перейти на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має встановлений профіль безпеки для використання під час вагітності. Якщо вагітність підтверджена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити та, за необхідності, розпочати альтернативну терапію (див. Розділи 4.3 та 4.6).
Застосовується до індапаміду:
У разі порушення функції печінки тіазидні діуретики та пов’язані з тіазидами діуретики можуть спричинити печінкову енцефалопатію. Якщо це сталося, діуретик слід негайно припинити.
Фоточутливість:
Повідомлялося про випадки фоточутливості при застосуванні тіазидних діуретиків та діуретиків, пов’язаних з тіазидами (див. Розділ 4.8). Якщо під час лікування виникає реакція світлочутливості, рекомендується припинити лікування. Якщо повторне введення діуретику вважається необхідним, рекомендується захищати частини, що зазнають сонячного світла або штучного випромінювання UVA.
Запобіжні заходи щодо використання
Загальне для периндоприлу та індапаміду:
Порушення функції нирок:
У разі тяжкої ниркової недостатності (кліренс креатиніну> 30 мл/хв) лікування протипоказано.
У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без наявних явних порушень функції нирок, у яких аналізи ниркової крові виявляють функціональну ниркову недостатність, лікування слід припинити і, при необхідності, відновити, або у низьких дозах, або лише одним препаратом.
У цих пацієнтів після двох тижнів лікування медичний огляд, як правило, включатиме часте спостереження за рівнем калію та креатиніну та кожні два місяці після цього протягом періоду терапевтичної стабілізації. Ниркова недостатність повідомляється головним чином у пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю або основною нирковою недостатністю, включаючи стеноз ниркової артерії.
Зазвичай його не рекомендують застосовувати при двосторонньому стенозі ниркової артерії або при окремій функціональній нирці.
Гіпотонія та виснаження води та електролітів:
Існує ризик раптової гіпотензії у разі попереднього виснаження натрію (особливо у осіб зі стенозом ниркової артерії). Тому слід проводити систематичне тестування на наявність клінічних ознак виснаження електроліту та води, які можуть виникати при повторних епізодах діареї або блювоти. У таких пацієнтів слід регулярно контролювати вміст електролітів у плазмі крові.
При важкій гіпотензії може знадобитися внутрішньовенна інфузія ізотонічного сольового розчину.
Транзиторна гіпотензія не є протипоказанням для продовження лікування. Після корекції задовільного обсягу крові та артеріального тиску лікування може бути відновлено або у зменшеній дозі, або лише одним із препаратів.
Рівень калію:
Комбінація периндоприлу та індапаміду не запобігає гіпокаліємії, особливо у хворих на цукровий діабет або у пацієнтів з нирковою недостатністю. Як і будь-якого іншого діуретичного антигіпертензивного препарату, слід періодично контролювати рівень калію в плазмі крові.
Допоміжні речовини:
ПЕРИДАСАН 4 мг/1,25 мг містить лактозу. Пацієнти з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або мальабсорбцією глюкози-галактози не повинні приймати цей препарат.
Застосовується до периндоприлу
Повідомлялося про сухий кашель при застосуванні інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту. Характеризується стійкістю та зникненням після припинення лікування. Для цього симптому слід враховувати ятрогенну етіологію. Якщо призначення інгібітора АПФ все ж є кращим, слід розглянути можливість продовження лікування.
Діти та підлітки:
Ефективність та переносимість периндоприлу як окремо, так і в комбінації у дітей та підлітків не встановлені.
Ризик артеріальної гіпотензії та/або ниркової недостатності (у випадках серцевої недостатності, виснаження води та електролітів тощо)
Суттєва стимуляція ренін-ангіотензин-альдостеронової системи спостерігалася, особливо під час сильного виснаження води та електролітів (сувора безсольова дієта або тривала діуретична терапія) у пацієнтів із низьким артеріальним тиском на початковому рівні, стенозом ниркової артерії, застійною серцевою недостатністю або застійна серцева недостатність.цироз печінки з набряками та асцитом.
Тому блокада цієї системи інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту може викликати, особливо під час першого прийому та протягом перших двох тижнів лікування, раптове зниження артеріального тиску та/або підвищення рівня креатиніну в плазмі, що свідчить про функціональну ниркову недостатність. Іноді це може мати раптовий початок, хоча рідко і з іншим часом початку.
У таких випадках лікування слід починати з низьких доз і поступово збільшувати.
Літні пацієнти:
Перед початком лікування слід дослідити функцію нирок та рівень калію. Початкову дозу слід регулювати на основі реакції артеріального тиску, особливо у випадках виснаження води та електролітів, щоб уникнути раптової гіпотензії (див. Розділ 4.2).
Пацієнти з діагнозом атеросклероз:
Ризик гіпотонії є у всіх пацієнтів, але на початку лікування низькими дозами у пацієнтів з ішемічною хворобою серця або недостатнім мозковим кровообігом потрібна особлива обережність.
Реноваскулярна гіпертензія:
Лікування реноваскулярної гіпертензії - це реваскуляризація. Однак у пацієнтів з реноваскулярною гіпертензією, які очікують хірургічної корекції, або у пацієнтів, для яких корекція неможлива, застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту може бути вигідним.
При призначенні ПЕРІНДАСАНУ 2 мг/0,625 мг пацієнтам із відомим або підозрюваним стенозом ниркової артерії лікування слід розпочинати у низьких дозах у стаціонарі та контролювати функцію нирок та рівень калію, оскільки у деяких пацієнтів може спостерігатися ниркова недостатність, яка є зазвичай оборотна після припинення лікування.
Інші групи ризику пацієнтів:
Лікування пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю (IV ступеня) або пацієнтів із інсулінозалежним цукровим діабетом (пов'язане із спонтанною тенденцією до підвищеного рівня калію) слід розпочинати з низьких початкових доз під суворим наглядом лікаря. У пацієнтів з гіпертонічною хворобою з коронарною недостатністю лікування бета-блокаторами може не перериватися: до бета-блокатора слід додати інгібітор АПФ.
Хворі на цукровий діабет:
У пацієнтів із цукровим діабетом перед лікуванням пероральними гіпоглікемічними засобами або інсуліном, особливо протягом першого місяця терапії інгібіторами АПФ, слід ретельно контролювати рівень глюкози в крові.
Етнічні відмінності:
Як і інші інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, периндоприл, очевидно, менш ефективний у зниженні артеріального тиску у чорношкірих людей, ніж у кавказців, ймовірно, через більшу поширеність захворювань із низьким вмістом реніну серед гіпертонічних негрів.
Хірургія/анестезія:
Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту можуть викликати гіпотонію під наркозом, особливо якщо анестетиком, що вводиться, є речовина з гіпотензивним потенціалом. Тому рекомендується проводити лікування інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту тривалої дії, такими як напр. периндоприл, бажано припинити за добу до операції.
Стеноз аортального або мітрального клапана/гіпертрофічна кардіоміопатія:
Слід з обережністю застосовувати інгібітори АПФ пацієнтам із перешкодою відтоку лівого шлуночка.
Печінкова недостатність:
Інгібітори АПФ рідко асоціюються із синдромом, який починається з холестатичної жовтяниці і переростає у важкий некроз печінки і (інколи) закінчується смертю. Механізм цього синдрому невідомий. У пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, у яких розвивається жовтяниця або помітне підвищення рівня печінкових ферментів, терапію інгібіторами АПФ слід припинити та призначити відповідну медичну допомогу (див. Розділ 4.8).
Гіперкаліємія:
У деяких пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, включаючи периндоприл, спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові. Фактори ризику гіперкаліємії включають пацієнтів з нирковою недостатністю, порушенням функції нирок, віком (> 70 років), цукровим діабетом, періодичними станами, зокрема дегідратацією, гострою серцевою декомпенсацією, метаболічним ацидозом та одночасним вживанням калійзберігаючих діуретиків (наприклад, еплеренон, триамтерен або амілорид), добавки калію або замінники солі, що містять калій; або тим пацієнтам, які приймають інші ліки, що підвищують вміст калію в сироватці крові (наприклад, гепарин). Застосування препаратів калію, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі, що містять калій, може призвести до помітного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів із порушеннями функції нирок. Гіперкаліємія може спричинити важкі, іноді летальні наслідки, аритмії. Якщо одночасне застосування вищезазначених препаратів вважається необхідним, їх слід застосовувати з обережністю та регулярним контролем рівня калію в сироватці крові (див. Розділ 4.5).
Застосовується до індапаміду:
Водно-електролітний баланс:
Їх слід визначити перед початком лікування, а потім регулярно перевіряти. Усі сечогінні методи можуть спричинити зниження рівня натрію, що може мати серйозні наслідки. Знижений рівень натрію спочатку може бути безсимптомним, тому необхідний регулярний контроль. Тест слід проводити частіше у пацієнтів літнього віку та у пацієнтів з цирозом печінки (див. Розділи 4.8 та 4.9).
Основним ризиком застосування тіазидних діуретиків та пов’язаних з тіазидами діуретиків є виснаження калію, пов’язане з гіпокаліємією. Слід уникати ризику зниження рівня калію (120 г/м 2 у чоловіків та> 100 г/м 2 у жінок) при лікуванні комбінацією периндоприлу 2 мг/індапаміду 0,625 мг або 10 мг еналаприлу один раз на день протягом одного року. лікування. Дози коригували на основі контролю артеріального тиску до 8 мг периндоприлу та 2,5 мг індапаміду або 40 мг еналаприлу один раз на день. Лише 34% пацієнтів залишалися на 2 мг периндоприлу/0,625 мг індапаміду (проти 20% пацієнтів на 10 мг еналаприлу).
Наприкінці лікування LVMI значно знизився у групі периндоприл/індапамід (-10,1 г/м 2) порівняно з групою еналаприлу (-1,1 г/м 2) у всій рандомізованій популяції пацієнтів. Різниця у LVMI між групами становила -8,3 (95% Cl (-11,5, - 5,0), с