ОПИС

беруть участь

Пірацетам належить до сімейства препаратів, відомих як ноотропи, за передбачуваним стимулюючим впливом на мозок. Це циклічне похідне ГАМК, але без ГАМК-міметичних ефектів.

Механізм дії: Механізм дії пірацетаму недостатньо відомий. Кажуть, що це викликає дозозалежне фізичне зв'язування з полярною головкою мембранної моделі фосфоліпідів, індукуючи відновлення пластинчастої структури мембрани, що характеризується утворенням рухливих лікарсько-фосфоліпідних комплексів. Вважається, що пірацетам також діє, стимулюючи кору головного мозку та підвищуючи обмін речовин та рівень енергії нейронів. Це, можливо, сприяє обміну інформацією між двома півкулями мозку через мозолисте тіло і покращує функцію ацетилхоліну через мускаринові холінергічні шляхи, що беруть участь у процесах пам'яті. Крім того, пірацетам впливає на рецептори глутамату, які беруть участь у навчанні та пам’яті. Вважається, що пірацетам має глобальний вплив на мозок, модулюючи деякі іонні канали.

У щурів прийом 250 та 500 мг/кг/добу пірацетаму протягом 7 та 14 днів призводить до значних анксіолітичних ефектів, хоча, як не дивно, гостре лікування не має ефекту. Пірацетам спричиняє значне зниження рівня трибуліну - передбачуваного маркера тривожності, який виробляється пентилентетразолом.

Фармакокінетика: Після пероральної дози пірацетам швидко та майже повністю всмоктується, досягаючи максимальних концентрацій у плазмі через годину після введення дози. Хоча їжа не впливає на біодоступність пірацетаму, вона знижує Cmax на 17%, збільшуючи Tmax до 1,5 год. Після дози 3,2 г максимальна концентрація в плазмі становить 84 мкг/мл. Після повторних доз (3 на день) концентрація у плазмі досягає 115 мкг/мл.

Пірацетам не зв’язується з білками плазми крові, його об’єм розподілу становить 0,6 л/кг. Пірацетам перетинає гематоенцефалічний бар’єр: у спинномозковій рідині tmax досягався через 5 годин після введення, а період напіввиведення становив близько 8,5 годин. У тварин виявлено високі концентрації пірацетаму в головному мозку, корі головного мозку (лобова, тім’яна та потилична частки), корі мозочка та базальних гангліях. Пірацетам дифундує у всі тканини, крім жирової тканини, проникає через плацентарний бар’єр і проникає через ізольовані еритроцити.

Пірацетам не метаболізується, але виводиться у незмінному вигляді. Після перорального або внутрішньовенного введення період напіввиведення становить близько 5 годин; загальний загальний кліренс тіла становить 80-90 мл/хв. В основному виводиться через сечовивідні шляхи (80-100%) шляхом клубочкової фільтрації.

Фармакокінетичні константи, такі як період напіввиведення та кліренс, не змінюються залежно від дози або тривалості лікування.

Токсичність: пірацетам по суті є нетоксичним препаратом. Дослідження одноразової дози не показали токсичності після пероральних доз 10 г/кг на мишах, щурах та собаках. У дослідженнях хронічної токсичності на мишах (до 4,8 г/кг/добу) та щурів (до 2,4 г/кг/добу) жодного органу-мішені не спостерігали через токсичність при введенні повторних доз. У собак, яких лікували перорально протягом року із збільшенням доз від 1 до 10 г/кг/добу, спостерігались незначні шлунково-кишкові ефекти (блювота, зміни консистенції стільця, збільшення споживання води). Подібним чином внутрішньовенне введення щурам та собакам у дозах до 1 г/кг/добу не викликало токсичності.

Дослідження, проведені "in vitro" та "in vivo", не показали генотоксичного чи канцерогенного потенціалу.

ПОКАЗАННЯ ТА ПОЗОЛОГІЯ

Симптоматичне лікування станів психічного погіршення:

  • Дорослим: рекомендується починати лікування з введення 4,8 г на день протягом перших тижнів, продовжувати лікування з дози 2,4 г на день. Щоденні дози Пірацетаму будуть розділені на 2-3 прийоми.

Лікування міоклонуса кори:

  • Дорослим: рекомендується починати лікування з введення 7,2 г/добу та поступово збільшуючи дозу на 4,8 г/добу, кожні 3 - 4 дні, поки не буде отримана задовільна відповідь або максимум до 24 г/добу.

Добову дозу пірацетаму розділять на 2-3 прийоми, зберігаючи таку ж дозу інших антиміоклонічних процедур. Залежно від отриманої клінічної відповіді, якщо можливо, дозу інших антиміоклонових препаратів буде зменшено.

Після початку лікування пірацетамом його слід продовжувати до тих пір, поки зберігається початкова патологія мозку.

У пацієнтів з гострими епізодами, спонтанною еволюцією кожні 6 місяців слід пробувати зменшення або придушення лікування. Щоб уникнути раптової повторної появи стану, спробу скасувати лікування слід робити шляхом зменшення дози пірацетаму на 1,2 г кожні 2 дні.

У пацієнтів з нирковою недостатністю дози слід коригувати відповідно до наступної таблиці:

Кліренс креатиніну Креатинін в сироватці крові Дозологія
60-40 мл/хв 1,25 -1,7 мг/100 мл 1/2 звичайної дози
40-20 мл/хв 1,7 - 3 мг/100 мл 1/4 звичайної дози
> 3 мг/100 мл Не рекомендовано

ПРОТИПОКАЗАННЯ ТА ЗАСТЕРЕЖЕННЯ

Пірацетам протипоказаний пацієнтам з підвищеною чутливістю до пірацетаму або до будь-якого з компонентів його препарату.

Пірацетам протипоказаний пацієнтам з важкою дисфункцією нирок (кліренс креатиніну

Пірацетам класифікується до категорії С ризику при вагітності. Дослідження на тваринах не показали прямих або непрямих шкідливих наслідків щодо вагітності, розвитку ембріона/плода, пологів або постнатального розвитку. Однак даних про використання пірацетаму вагітним жінкам недостатньо. Пірацетам проникає через плацентарний бар’єр, і рівень плазмового препарату у новонародженого становить приблизно від 70% до 90% від рівня матері. З цієї причини використання пірацетаму під час вагітності не рекомендується, якщо це не суворо необхідно.

Пірацетам виділяється з грудним молоком, тому слід уникати його застосування під час лактації або припинення лактації під час лікування.

ВЗАЄМОДІЇ

Оскільки пірацетам не метаболізується або не зв’язується з білками плазми крові, взаємодії з іншими лікарськими засобами не очікується. Однак описано сплутаність свідомості, дратівливість та порушення сну, коли пірацетам вводили одночасно з екстрактами гормонів щитовидної залози (Т3 + Т4).

У дослідженні у пацієнтів з важкими рецидивуючими венозними тромбозами 9,6 г/добу пірацетаму не змінювали необхідної дози аценокумаролу для досягнення МНВ від 2,5 до 3,5, але порівняно з ефектами одного аценокумаролу додавали 9,6 г/добу пірацетаму суттєво знижували агрегацію тромбоцитів, вивільнення Я-тромбоглобуліну, рівні фібриногену та факторів фон Віллебранда, а також в'язкість крові та плазми.

In vitro пірацетам не пригнічує жодних ізоформ цитохрому Р450 печінки людини. Тому метаболічна взаємодія пірацетаму з іншими препаратами малоймовірна.

Щоденна доза 20 г пірацетаму протягом 4 тижнів не змінювала піку та мінімального рівня протиепілептичних препаратів (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал, вапроат) у пацієнтів з епілепсією, які отримували стабільні дози.

Одночасне вживання алкоголю не впливало на рівень пірацетаму в плазмі крові, а рівень алкоголю не змінювався при пероральній дозі 1,6 г пірацетаму.

ПОБІЧНІ РЕАКЦІЇ

Через дуже низьку токсичність (вводили 45 г/добу) побічні реакції, спричинені пірацетамом, дуже легкі та рідкісні.

Деякі побічні реакції, які спостерігались частіше у пацієнтів, які отримували пірацетам, порівняно з плацебо, такі:

  • Порушення центральної та периферичної нервової системи: часто: гіперкінезія (1,72% проти 0,42%)
  • Порушення обміну речовин та харчування: часто: збільшення ваги (1,29% проти 0,39%)
  • Психічні розлади: часто: нервозність (1,13 проти 0,25%); Нечасто: сонливість (0,96 проти 0,25%), депресія (0,83 проти 0,21%)
  • Глобальні розлади тіла: часто: астенія (0,23 проти 0,00%)

Іншими побічними реакціями, про які повідомляється в літературі, є: