Експертна медична стаття.

Розширення стравоходу характеризуються гігантським збільшенням всієї порожнини стравоходу з характерними морфологічними змінами його стінок під час гострого звуження його серцевого сегмента, званого кардіоспазмом.

кардіоспазму

Вважається, що перший опис кардіоспазму дав англійський хірург Т. Вілліс (T. Willis) у 1674 р. Після введення езофагоскопа та рентгенологічного дослідження діагностика цієї хвороби стала набагато частішою. Так, у провідних хірургічних клініках європейських країн з 1900 по 1950 рік було зареєстровано близько 2000 випадків мега стравоходу. Подібні дані цитувались у працях Б. В. Пстровського, Є. А. Березова, Б. А. Корольов та ін. За даними різних авторів, частота кардіоспазму по відношенню до всіх захворювань стравоходу та серця становить від 3,2 до 20%. Згідно з епідеміологічними даними, кардіоспазм з мега стравоходом частіше зустрічається в слаборозвинених країнах, що пов’язано з недостатнім харчуванням (avitaminosis strongi), а також із вторгненням деяких «екзотичних» паразитарних інфекцій, таких як Cruz trefina. Кардіоспазм спостерігається у будь-якому віці, але частіше він зустрічається у людей старше 20-40 років з однаковою частотою захворюваності у обох статей.

[1], [2], [3], [4], [5], [6], [7], [8], [9], [10], [11], [12], [13 ], [14], [15], [16]

Причина серцевого спазму.

Причинами мегезофагусу можуть бути численні внутрішні та зовнішні збудники, а також порушення ембріогенезу та нейрогенні дисфункції, що призводить до його повного розширення.

Внутрішні фактори включають тривалі спазми кардії, підтримувані виразкою стравоходу, її травматичні пошкодження, пов'язані з труднощами при ковтанні, наявність пухлини, а також вплив токсичних факторів (тютюн, алкоголь, пара шкідливих речовин, тощо). Ці фактори також повинні включати стриктуру стравоходу, пов’язану з ураженням скарлатини, тифу, туберкульозу та сифілісу.

До зовнішніх факторів належать різні типи мембранних захворювань (розсіяний склероз, супроводжувані спайки хіаталу, субдіафрагмальні патологічні процеси черевної порожнини (гепатомегалія, спленомегалія, перитоніт, гастроптоз, гастрит, аерофагія) та наддіафрагмальні патологічні процеси (медіастиніт, плеврит, аортит, аневризма).

Нейрогенні фактори включають ураження периферичної нервової системи стравоходу, яке виникає при деяких нейротропних інфекційних захворюваннях (кір, скарлатина, дифтерія, тиф, поліомієліт, грип, менінгоенцефаліт) та токсичні речовини (свинець, миш’як, нікотин, алкоголь).

Вроджені зміни стравоходу, що призводять до його гігантизму, здається, відбуваються на стадії його ембріонального маркера, що згодом виявляється різними модифікаціями його стінок (склероз, витончення), але генетичними факторами, на думку С. Суртеа ( 1964), не пояснюють усіх причин Поява мегаезофагу.

Факторами, що сприяють розширенню стравоходу, можуть бути розлади нейротрофічного характеру, що призводять до дисбалансу КОС організму та зміни електролітного обміну; Ендокринні дисфункції, зокрема, гіпофізарно-надниркова система, система статевих гормонів, дисфункція щитовидної та паращитовидних залоз. Також не виключається вплив алергії, при якій відбуваються місцеві та загальні зміни щодо функції нервово-м’язового апарату стравоходу.

Патогенез кардіоспазму недостатньо вивчений через рідкість цього захворювання.

Існує кілька теорій, але кожна окремо не пояснює цю, по суті, загадкову хворобу. На думку багатьох авторів, в основі цього захворювання лежить явище кардіоспазму, що трактується як погіршення прохідності кардії, яке протікає без органічного стенозу, що супроводжується розширенням вищележачого стравоходу. Термін "кардіоспазм", запроваджений в 1882 р. Й. Мікулічем (J. Mikulicz), поширився в німецькій та російській літературі, де хворобу іноді називали "ідіопатичним" або "кардіотонічним" розширенням стравоходу. В англо-американській літературі більш поширений термін "ахалазія", введений в 1914 р. А. Герстом (A. Hurst) і позначаючи відсутність рефлексу у отворі кардії. У французькій літературі це захворювання часто називають "мега стравоходом" і "доліхоезофагусом". На додаток до цих термінів, ті самі зміни описуються як дистонія стравоходу, кардіостеноз, кардіосклероз, гальмівний спазм та хіопаспазм. На думку Т. А. Суворова (1959), таке різноманіття термінів свідчить не тільки про неоднозначність етіології цього захворювання, а й про відсутність чітких уявлень про його патогенез. З існуючих "теорій" про етіологію та патогенез мега стравоходу Т. А. Суворов (1959) наводить наступне.

На думку більшості авторів, з усіх попередніх теорій теорія нервово-м’язових розладів, зокрема ахалазія кардії, є найбільш обґрунтованою. Однак ця теорія не дозволяє відповісти на питання: ураження якої частини нервової системи (блукаючого нерва, симпатичного нерва або відповідних структур ЦНС, що беруть участь у регуляції тонусу стравоходу), призводить до розвиток мега стравоходу.

[17], [18], [19], [20], [21], [22], [23], [24], [25], [26], [27]