Державний інститут контролю за наркотиками контролює рекламу наркотиків згідно з § 10 листа б) Закону № 147/2001 зб. про рекламу та про внесення змін до деяких актів із змінами та доповненнями (далі - "Закон про рекламу").
Цей закон про. i. регулює загальні вимоги до реклами (§3) та вимоги до реклами наркотиків (§8), які зареєстровані в Словацькій Республіці, не містять наркотичних та психотропних речовин та препаратів, і витрата на які не підлягає рецепту. Що стосується реклами, то до медичних виробів та харчових добавок застосовуються лише загальні положення Закону про рекламу.
Взагалі, реклама визначається як презентація товарів у будь-якій формі з метою їх збуту. Реклама лікарських засобів включає будь-яку форму інформації від дверей до дверей, пропаганду чи стимул для просування рецептів, постачання, продажу або споживання лікарських засобів. Отже, це не тільки у формі класичних листівок чи інших друкованих матеріалів, але також рекламних візитів торгових представників до експертів, надання зразків ліків лікарям, спонсорства конгресів та наукових заходів тощо.
Через характер реклами закон розрізняє рекламу лікарських засобів, призначених для широкого загалу, та медичних працівників, до яких застосовуються різні законодавчі вимоги щодо реклами. Загалом, однак, реклама лікарських засобів повинна узгоджуватися з даними Зведення характеристик препарату (КЗП), реклама повинна сприяти раціональному використанню лікарського засобу за допомогою об’єктивної інформації, не перебільшуючи його наслідків, не повинна вводити в оману, повинна бути прихований і не повинен підривати довіру споживачів, відсутність його досвіду та знань.
Відповідно до відповідних положень Закону № 362/2011 зб. щодо ліків та виробів медичного призначення та про внесення змін до деяких актів власники дозволів на виготовлення ліків, реєстрацію ліків та оптовий продаж ліків зобов’язані інформувати Міністерство охорони здоров’я Словацької Республіки про розмір витрат на маркетинг, просування та негрошові виплати, що надаються працівникам охорони здоров’я. Водночас вони зобов’язані інформувати Національний центр медичної інформації про медичних працівників, які брали участь у професійних, наукових та інших освітніх заходах, що фінансуються рекламодавцями.
Державний інститут оцінює розповсюдження реклами на основі звітів про рекламу лікарських засобів, які розповсюджувач зобов'язаний надати, разом з інформацією про цільову групу реципієнтів та дату початку рекламної кампанії.