ДОДАТОК №2 ДО РІШЕННЯ ДОЗВІЛУ НА РИНКУ, ЕВ. №2126/2002
Короткий опис характеристик продукту
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
PritorPlus 80/12,5 мг
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Телмісартан 80 мг та гідрохлоротіазид 12,5 мг на таблетку.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Червоно-білі двошарові таблетки, позначені логотипом компанії та кодом GXES2.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Лікування есенціальної гіпертензії.
Комбінація фіксованих доз PritorPlus (80 мг телмісартану/12,5 мг гідрохлоротіазиду) показана пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється лише на основі телмісартану.
4.2 Дозування та спосіб введення
PritorPlus слід приймати один раз на день з рідиною, з їжею або без їжі, пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється лише на основі телмісартану. Титрування одноразової дози кожного з двох компонентів рекомендується до переходу на комбіновану фіксовану дозу. Якщо це клінічно доцільно, можна розглянути можливість безпосереднього переходу від монотерапії до фіксованої комбінації.
• PritorPlus 40/12,5 мг можна вводити пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при застосуванні PritorPlus 40 мг
• PritorPlus 80/12,5 мг можна вводити пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється при застосуванні Pritor 80 mg
Порушення функції нирок
Рекомендується регулярний моніторинг функції нирок (див. Розділ «Особливості застосування»).
Порушення функції печінки
У пацієнтів з печінковою недостатністю легкого та середнього ступеня дози не повинні перевищувати PritorPlus 80/12,5 мг один раз на день. PritorPlus не призначається пацієнтам із тяжкими порушеннями функції печінки. Слід бути обережними при призначенні тіазидів пацієнтам із порушеннями функції печінки (див. 4.4 Особливості застосування та попередження).
Коригування дози не потрібно.
Діти та підлітки
Безпека та ефективність PritorPlus у дітей та підлітків до 18 років не встановлені.
4.3 Протипоказання
• Підвищена чутливість до будь-якої активної речовини або будь-якої допоміжної речовини (див. 6.1. Перелік допоміжних речовин).
• Підвищена чутливість до інших похідних сульфонаміду (оскільки гідрохлоротіазид є похідним сульфонаміду)
• Другий та третій триместри вагітності та лактації (див. Розділ 4.6 Застосування під час вагітності та лактації).
• Холестаз і непрохідність жовчовивідних шляхів
• Тяжкі порушення функції печінки
• Важка ниркова недостатність (кліренс креатиніну 1/10), загальна (> 1/100, 1/100, 1/10 000, 99,5%), головним чином для альбуміну та альфа-1 кислотного глікопротеїну. Очікуваний об'єм розподілу телмісартану становить приблизно 500 л, що вказує на додаткове зв'язування з тканинами.
Зв’язування гідрохлоротіазиду з білками плазми становить 68%, а очікуваний об’єм розподілу - 0,83 - 1,14 л/кг.
Біотрансформація та елімінація:
Телмісартан: Після внутрішньовенного або перорального введення телмісартану, міченого 14С, більша частина введеної дози (9797%) була виведена за допомогою екскреції з фекаліями із жовчю. У сечі було виявлено лише невелику кількість. Телмісартан метаболізується шляхом кон'югації до фармакологічно неактивного глюкуроніду. Батьківський компонент глюкуронід - єдиний метаболіт, виявлений у людини. Після одноразового прийому міченого телмісартану
С являє собою глюкуронід приблизно 11% радіоактивності, виміряної в плазмі. Ізоферменти цитохрому P450 не беруть участі в метаболізмі телмісартану. Загальний плазмовий кліренс телмісартану після перорального прийому> 1500 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення був> 20 годин.
Гідрохлортіазид: Гідрохлоротіазид не метаболізується в організмі людини і майже повністю виводиться із сечею. Близько 60% перорально введеної дози виводиться у незміненому вигляді протягом 48 годин. Нирковий кліренс становить приблизно 250-300 мл/хв. Кінцевий період напіввиведення гідрохлортіазиду становить 10-15 годин.
Спеціальні групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку: фармакокінетика телмісартану не відрізняється у людей похилого віку та осіб молодше 65 років.
Стать: Плазмові концентрації телмісартану зазвичай у 2-3 рази вищі у жінок, ніж у чоловіків. Однак у клінічних випробуваннях у жінок не спостерігалось значного підвищення артеріального тиску або ортостатичної гіпотензії. Коригування дози не потрібно. У жінок, як правило, концентрація гідрохлоротіазиду у плазмі крові вища, ніж у чоловіків. Однак цей факт не є клінічно значущим.
Пацієнти з нирковою недостатністю:
Виведення з нирками не сприяє кліренсу телмісартану. Виходячи з обмеженого досвіду у пацієнтів з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв, середнє значення близько 50 мл/хв), коригування дози у пацієнтів з порушеннями функції нирок не потрібно. Тельмісартан не виводиться з крові гемодіалізом. У пацієнтів з нирковою недостатністю швидкість виведення гідрохлоротіазиду знижується. У типовому дослідженні у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв. період напіввиведення гідрохлоротіазиду був збільшений. У пацієнтів з нирковою недостатністю Фазки період напіввиведення був приблизно 34 години.
Пацієнти з печінковою недостатністю:
Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів із порушеннями функції печінки показали збільшення абсолютної біодоступності майже до 100%. Період напіввиведення у пацієнтів із порушеннями функції печінки незмінний.
5.3 Доклінічні дані про безпеку
У доклінічних дослідженнях, в яких одночасне введення телмісартану та гідрохлоротіазиду проводилось у нормотензивних щурів та собак, дози, що спричиняють вплив, порівнянний із клінічним терапевтичним діапазоном, не дали результатів, крім тих, які вже спостерігались з кожним препаратом окремо. Зафіксовані токсикологічні результати не мають клінічного значення для терапевтичного використання у людей.
Токсикологічні результати, також відомі з доклінічних досліджень з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту та антагоністами рецепторів ангіотензину II, були такими: зниження параметрів еритроцитів (еритроцитів, гемоглобіну, гематокриту), зміни ниркової гемодинаміки (збільшення азоту та креатину в сечовині крові) активність реніну в плазмі, гіпертрофія/гіперплазія клітин юкстагломерулярних клітин та пошкодження слизової шлунка. Ураження шлунка можна запобігти або поліпшити шляхом перорального заміщення сольового розчину та групового розміщення тварин. У собак спостерігали розширення та атрофію ниркових канальців. Ці результати вважаються результатом діяльності телмісартану.
У дослідженнях in vitro телмісартан не виявляв мутагенності та значної кластогенної активності, а також не виявляв канцерогенності у мишей та щурів. Дослідження з гідрохлоротіазидом показали неясні докази генотоксичної або канцерогенної дії на деяких експериментальних моделях. Однак великий досвід людини з гідрохлоротіазидом не показав зв'язку між його застосуванням та збільшенням кількості новоутворень.
Токсотоксичний потенціал комбінації телмісартан/гідрохлоротіазид див. У розділі 4.6. Застосування під час вагітності та годування груддю.