Визначення захворювання: Тривале (також відоме як хронічне, хронічне) запалення сечового міхура, яке зазвичай може бути спричинене неадекватним лікуванням гострого запалення та станів, що сприяють закладенню сечі (збільшення простати, порушення функції сечового міхура).
Захворюваність, схильні фактори: Після неправильного лікування неускладненого гострого циститу (cystitis acuta) інфекція може повторитися або дуже рідко стати постійною, тобто може розвинутися хронічний цистит. Ускладнений гострий цистит частіше переростає в хронічне запалення, і в цьому випадку різні схильні фактори зазвичай сприяють розвитку хронічного запалення. Найчастіші причини стійкої затримки сечі (збільшення передміхурової залози, дисфункція сечового міхура, анатомічні відхилення), сечокам’яна хвороба (нирки, сечовід або камінь сечового міхура), знос катетерів або запалення навколишніх органів (простати, піхви).
Симптоми, скарги: Симптоми хронічного циститу такі ж, як симптоми гострого запалення, тобто пацієнти повідомляють про часті, термінові подразники сечовипускання та хворобливе сечовипускання. Сеча зазвичай помутніла, має неприємний різкий запах і часто помітно кров’яниста. Однак у разі хронічного запалення симптоми менш виражені і можуть бути навіть безсимптомними.
Визнання: Діагноз хронічного циститу часто можна поставити, знаючи історію хвороби та скарги. Під час обстеження необхідні дослідження осаду сечі та дослідження культури сечі. Для оцінки ускладнюючих факторів слід проводити УЗД черевної порожнини.
Сорти, типи, сорти: У разі хронічного циститу розрізняють неспецифічне запалення, яке найчастіше викликається штами бактерій E. coli, Klebsiella, Proteus, Staphylococcus або Pseudomonas, і рідко специфічне, тобто інфіковане мікобактеріями запалення, також відоме як кістозний туберкульоз . Ізольований туберкульоз сечового міхура трапляється дуже рідко, зазвичай це пов’язано з туберкульозом верхніх сечових шляхів.
Нехірургічне, консервативне лікування: Під час терапії хронічного запалення необхідне цілеспрямоване лікування антибіотиками (тобто підбирається на основі посіву сечі). Лікування може бути пероральним або внутрішньовенним введенням антибіотиків або промиванням сечового міхура антибіотиками. Тривалість терапії залежить від патогенних мікроорганізмів та схильних факторів. У багатьох випадках після закінчення терапії потрібна тривала низькодозова профілактика, тобто профілактика. Це означає, що при меншій дозі, ніж терапевтична, пацієнт приймає антибіотики щодня протягом тривалого періоду часу.
Хірургічне лікування: У разі хронічного циститу хірургічне лікування неможливе. Можливо і рекомендується хірургічне вирішення факторів, що підтримують хронічне запалення (наприклад, цистит).
Медичні огляди: За наявності хронічного циститу і в подальшому необхідне регулярне, тривале урологічне обстеження та загальний медичний огляд.
Профілактика: Хронічний цистит можна запобігти, усуваючи та лікуючи тригери (наприклад, камені в сечовивідних шляхах, збільшення простати). Якщо причину неможливо усунути (наприклад, дисфункція після пошкодження спинного мозку), необхідна тривала профілактика лікарських засобів.