В Україні, одній з найбідніших країн Європи, ціни на продукти харчування досягли рівня провідних економічних держав - Великобританії, Німеччини та США. Експерти пояснюють це явище трьома факторами.

дорога

Нещодавно тижневик "Київський кореспондент" попросив деяких жителів західноєвропейських країн, а також США та Канади сходити до найближчого до них продуктового магазину та скласти ціни на 11 основних продуктів. Результат був приголомшливим: їжа в Україні виявилася дорожчою, ніж у насиченій Португалії, нарівні зі США та Великобританією, і ледве дешевшою, ніж у заможній Німеччині, Франції чи Канаді. Наприклад, сьогодні ми можемо отримати огірки дешевше в Лондоні, масло в Парижі, яловичину в Берліні, рис в Лісабоні, ніж у Києві. Крім того, наші ціни продовжують рости без зупинок.

На думку експертів, для цього явища є три основні причини: тотальна корупція, монополізація ринків та відсталість фінансового та аграрного секторів України.

Тільки в аграрному секторі стійка та всепроникна корупція робить товари на 30 відсотків дорожчими, сказав Анатолій Матвієнко, член парламентського комітету з питань аграрної політики та земельних питань. За словами фермера на півдні України, якого цитує кореспондент, стягнення грошей з інспекційних органів зазвичай починається з відвідування інспекторів Державної станції прибирання та епідеміології (Коджал), а потім екологів, зацікавлених у проведенні перевірки пристрою для збору метану. знову і знову. "Поки не будуть зроблені всі виміри, я не можу приступити до роботи, тому я змушений погодитися з ними на місці", - говорить він. Якщо інспектори приїдуть безпосередньо перед сівбою, кількість прослизання може бути дуже значним. Тільки тому, що вимірювання проводяться за два дні, а процедура не займає два тижні, вам доведеться платити тисячі гривень за людину, каже фермер.

У Харкові чиновники також "оподатковують" менші магазини в розмірі від 1,5 тис. До 7 тис. Гривень. Інспектор Коджала та ветеринар регулярно ходять по м'ясних та молочних прилавках на ринках та збирають 10-25 гривень на день у всіх продавців, які змушені включати ці слизькі ціни у свої ціни, скаржаться торговці у східноукраїнському місті.

Постачальників часто звинувачують у припущеннях, що вони іноді перевищують свій портфель на 200-300 відсотків прибутку, але їх фактичний прибуток зазвичай не перевищує 20-50 відсотків, решта йдеться за хабарі. Останній чудовий приклад того, як ціна на їжу зростає в рази, - це гречка (гречка), кілограм якої купується у виробника за 7,9 гривні, проте в магазинах можна придбати за 29 гривень. Якщо доступні взагалі.

Є підприємці, які не бажають платити гроші за прокрутки людям з різних органів влади. Однак це зовсім не звільняє їх від фінансових втрат, оскільки заощаджені таким чином гроші змушені витрачати на юристів, які захищають їх від незаконних вимог влади, пише Кореспондент.

В Аверсі, Італія, існує понад 100 сироварень з населенням близько 100 000, що виробляють близько 400 продуктів. За такої конкуренції дуже важко підняти ціни, і майже неможливо домовитись про ціновий картель. Це передбачає стабільність цін. В Україні ситуація зовсім протилежна. Надмірна монополізація ринку призвела до витіснення дрібних виробників та нестримного зростання цін.

Аналітики стверджують, що кількість молочних компаній в Україні за 20 років незалежності впала на 40 відсотків, причому на ринку домінують деякі великі компанії. Формула ціноутворення така: чим менше виробник, тим менша конкуренція, дорожчий товар.

Але важлива не лише кількість виробників, а й можливість доступу на ринки. В Україні налічується близько 100 виробників сиру, але 60 відсотків ринку контролюється лише дюжиною великих компаній. Ще більше ускладнює ситуацію той факт, що дрібним виробникам дуже важко виходити на ринки, оскільки в них переважно переважають супермаркети, мережа магазинів, з якими можуть співпрацювати майже лише великі виробники. Менші виробники можуть виходити на ринки переважно через посередників, що вже на початку збільшує ціну на їх продукцію на 15-20 відсотків. Спеціальні надбавки також подорожчають завдяки продуктам, які постачальники платять менеджерам із закупівель, щоб їх товари взагалі могли потрапити на полиці супермаркетів. Іноді такі "шельфові гроші" від одного постачальника до іншого сягають 70 тисяч гривень, що може збільшити кінцеву споживчу ціну до 30 відсотків. Зазвичай супермаркети захищаються від цих звинувачень, намагаючись вибрати лише тих постачальників, які можуть доставляти достатньо великими партіями та постійно, сплачуючи лише плату за включення свого товару в базу даних магазину.

Іншою важливою складовою вартості української їжі є вартість кредиту. Згідно з даними минулого року, в країні неможливо отримати позику під річну процентну ставку в 24 відсотки, і лише одиниці просять такої дорогої позики. Деякі джерела згадують 36 відсотків або навіть 60 відсотків річних ставок позик для малого бізнесу, хоча 24 відсотки вже є надзвичайно високими порівняно з британськими, французькими та американськими процентними ставками. Для порівняння, у США процентна ставка за пільговими кредитами, що пропонуються малому бізнесу, становить 9 відсотків. У Німеччині, де державна підтримка стартових позик є найвищою в Європі, процентна ставка становить 4-6 відсотків. З іншого боку, дешевий кредит перешкоджає високим споживчим цінам на товари.

Можливо, Микола Азаров знайшов рішення проблеми дорогої їжі, коли доручив губернаторам покарати своїх підлеглих за неконтрольоване зростання цін. Але цей метод застарів, дивлячись на ціни в магазинах, очевидно, що адміністративний батіг це вже не впливає. Причини зростання цін слід шукати зовсім інакше: у корупції, в монополії та у фінансовій кризі в Україні. (Закарпаття/Кореспондент)