1 Школа медицини, Університет де Сіну, Картахена, Картахена, Індіас, Колумбія
2 Медична програма, Університет Метрополітен, Барранкілья, Колумбія
Автор-кореспондент: Хосе де Хесус Богоркес-Ріверо
Школа медицини, Університет де Сіну Картахени, секція
Картахена де Індіас, Колумбія
Електронна пошта: [електронна пошта захищена]
Дата прийому: 10 січня 2020 р, Дата прийняття: 18 лютого 2020 р, Дата публікації: 25 лютого 2020 р
Редакційна
Серцево-судинні захворювання (ССЗ), особливо ішемічна хвороба серця (ІХС) залишаються основною причиною смерті та стали найважливішою проблемою здоров'я в розвинених країнах та країнах, що розвиваються. ІХС визначається як та патологія, при якій спостерігається наявність атероматозних бляшок у коронарних артеріях. Це безпосередньо пов’язано зі ступенем перешкоди кровотоку цими бляшками - станом, який може призвести до звуження коронарних артерій (стеноз), що через зменшення коронарного кровотоку зменшує доставку кисню до серця. В останні десятиліття особливу увагу привернуло вивчення факторів ризику розвитку ІХС, вивчення та пошук шляхів подолання цієї глобальної проблеми [1,2].
Ожиріння стало глобальною проблемою охорони здоров'я, його поширеність швидко зростає, і це було визнано важливим фактором ризику розвитку ішемічної хвороби серця [1,3]. В даний час ожиріння проголошується прозапальним станом, при якому екологічні, генетичні та нейроендокринні фактори вступають у гру [4,5]. Відомо, що велике споживання калорій в поєднанні з поганими витратами енергії породжує дисбаланс внаслідок хронічного накопичення енергії у вигляді ліпідів (тригліцеридів та холестерину), що спричиняє перерозподіл адипоцитів, виробляючи прозапальні зміни, про що свідчить збільшення цитокінів такі як IL-1, IL-6, TNF-a та макрофаги, вторинні щодо апоптозу адипоцитів, які безпосередньо впливають на метаболічний та серцево-судинний ризик [5].
Визнано, що жирова тканина має здатність виділяти ряд біоактивних молекул, званих адипоцитокінами або адипокінами, які в основному походять з білої жирової тканини і відіграють головну роль у гомеостазі різних фізіологічних процесів, таких як енергетичний гомеостаз, метаболізм вуглеводів і ліпідів, контроль надходження, термогенез, життєздатність клітин, розмноження, імунітет, нейроендокринна функція, а також структура і функція серцево-судинної системи. Оскільки не всі є цитокінами, але серед них є також ферменти, фактори росту, гормони; використання терміна адипокіни або адипокіни є більш доцільним [3].
Щодо своїх функцій, то в гіпоталамусі ця молекула виконує анорексигенну функцію, надаючи пригнічуючий апетит дію; у кістках сприяє щільності та мінералізації кісток; а як нейроендокринна функція лептин модулює обмінні процеси та контролює масу тіла за допомогою регулювання споживання, витрати калорій та накопичення жирової тканини [4,5]. На додаток до метаболізму, він відповідає за контроль кровотворення, розмноження, імунну функцію та покращує загоєння ран. У контексті ІХС це має наслідки, які включають поліпшення агрегації тромбоцитів та тромбоз артерій, ліполіз, регуляцію ангіогенезу, контроль артеріального тиску та симпатичної нервової системи. Багато звітів показали, що лептин модулює та контролює судинну запальну реакцію, викликає розширення коронарних судин, активізує клітини-попередники ендотелію, запобігає накопиченню ліпідів та захищає від ішемії-реперкуторної травми; що також вказує на його вплив на процес коронарного атеросклерозу і може стати новою мішенню в рамках ІХС [1,4,8,9].
Незважаючи на зменшення ваги ефекту лептину, люди з ожирінням мають низьку чутливість до дії гормону та надзвичайно високі концентрації циркулюючого лептину, що в свою чергу є показником стійкості до лептину [4]. Як наслідок цього опору його сигналізація зменшується, поступаючись місцем генезису його патологічної стадії. Слід зазначити, що існує зв'язок між концентрацією лептину у плазмі крові та класичними факторами ризику ССЗ [10]. Стан резистентності до лептину та гіперлептинемії у людей, що страждають ожирінням, за допомогою різних механізмів сприяє розвитку цукрового діабету 2 типу та резистентності до інсуліну з пов'язаною з ним компенсаторною гіперінсулінемією. Це підвищена секреція інсуліну спричиняє затримку натрію, що призводить до системної артеріальної гіпертензії; умови, що характеризують метаболічний синдром, травмують ендотелій та сприяють його дисфункції та запальній/проліферативній реакції в судинній стінці, що, в свою чергу, забезпечує зворотний атерогенез; збільшує не тільки швидкість росту атероми, але і її обсяг, і зменшує калібр судини, стаючи таким чином патофізіологічним діалогом [4,6,10].
В останні десятиліття опубліковані дослідження в галузі кардіології розширюють питання щодо його корисності для пацієнтів з ІХС [3]. Кілька досліджень показали зв'язок між концентрацією лептину та ІХС. Дослідження коронарної профілактики на заході Шотландії (WOSCOPS) було першим перспективним дослідженням, яке показало лептин як новий та незалежний серцево-судинний фактор ризику розвитку ішемічної хвороби серця [11]. Ще одне дослідження, розроблене Седербергом та співавт. встановили рівні лептину в плазмі як важливий фактор розвитку та прогресування атеросклерозу коронарних артерій [8].
Перше дослідження, яке вивчало взаємозв'язок ступеня тяжкості ІХС та рівня лептину, було проведено Akram та співавт. Дослідження включало 120 пацієнтів (60 з ІХС та 60 здорових осіб контролю); у цьому дослідженні рівні лептину були вищими у випадках, але різниця не була суттєвою; тобто не виявлено статистичної зв'язку між концентрацією лептину та історією ІХС. Друге дослідження було розроблене Хафаджі та співавт. при якому лептинемію послідовно вимірювали у 34 пацієнтів після перенесеного гострого інфаркту міокарда (ГІМ). Демонструючи, що рівень лептину підвищувався в контексті гострого ураження міокарда, і тому його можна використовувати для визначення ступеня атеросклерозу та як маркер ураження міокарда, хоча жодної зв'язку з кількістю уражених коронарних артерій виявлено не було [8].
У 2014 році Чай та ін. опублікував мета-аналіз із 8 оригінальними статтями, в яких було зосереджено 21 064 пацієнтів та 2053 серцево-судинних подій. Хоча вони завершили роботу, не знайшовши значної взаємозв'язку між рівнями ІХС та лептину, вони вказали на необхідність додаткових добре розроблених досліджень для оцінки ролі цього гормону у розвитку коронарного атеросклерозу [12]. Того ж року Zeng та ін. опублікували черговий мета-аналіз, в який вони включили вісім вкладених досліджень контролю випадків, що включали 1980 пацієнтів та 11 567 контрольних осіб; дійшов висновку, що лептин має значний зв’язок із патогенним ризиком розвитку ІХС і що підвищений рівень лептину може суттєво збільшити патогенний ризик розвитку ІХС [13]. У 2017 році Ян та ін. провели систематичний огляд та мета-аналіз, для яких було включено загалом 13 епідеміологічних досліджень із загальною кількістю 4257 пацієнтів із ССЗ та 26710 контролями. Продемонстровано значну зворотну зв'язок між лептином та ішемічною хворобою серця із загальним АБ 1,16 (95% ДІ: 1,02-1,32), їх результати вказують на те, що високий рівень лептину може не асоціюватися з ризиком розвитку ІХС [1].
Враховуючи вищевикладене, лептин обіцяє бути важливим біомаркером у галузі кардіології. Однак нинішня література повна результатів, які продовжують бути суперечливими, що породжує суперечки та розбіжності серед дослідників, присвячених цій галузі. З цієї причини необхідні більш перспективні, добре розроблені когортні дослідження та контрольовані дослідження для підтвердження результатів вже проведених досліджень та встановлення правильної клінічної корисності лептину в рамках ІХС; визначити його значення як фактор ризику тяжкості ІХС або як діагностичний та/або прогностичний маркер, щоб визначити його значення біореферентності, показання та протипоказання. Подібним чином, важливо створити нові напрямки досліджень у цій галузі, в яких механізм, за допомогою якого гальмується шлях лептину, досліджується як майбутня терапевтична мета зменшення прогресування коронарного атеросклерозу [8].