Серед понад 18 000 різновидів цих організмів результат симбіозу між водоростями або ціанобактеріями, що називаються фікобіонт, та грибом, який називається мікобіонт, деякі служать їжею для кількох представників тваринного світу.
Існує два дуже схожі види лишайників, Cladonia portentosa та Cladonia rangiferinas, які ростуть у ґрунтах холодних тундр та альпійських лісів північної Європи, і які відомі як оленячий лишайник, оскільки ці рослиноїдні тварини їдять його звично. На Алясці та в Канаді карібу харчується ними взимку, коли решта рослинності зникла.
Але не тільки тварини цінують харчову цінність лишайників; в деяких місцях планети люди також включали їх у свій раціон. У періоди дефіциту древні американські поселенці брали так званий гірський шлунок (Umbilicaria esculenta). В Ісландії з борошна Cetraria islandica або ісландського моху, завдяки схожості з цим мохоподібним, використовували хліб та солодощі. В Японії Umbilicaria esculenta додають у супи та салати, а в Індії кальпасі (Parmotrema perlatum) є однією з найпоширеніших спецій.
І саме те, що лишайники є надзвичайно стійкими організмами до несприятливих умов навколишнього середовища, і саме тому здатні колонізувати найрізноманітніші екосистеми. Захист від висихання та сонячного випромінювання, що забезпечується грибком, та здатність фотосинтезу водоростей дають їм унікальні характеристики в живих істотах. Синтез сполук, які присутні лише в цих організмах, т. Зв лишайні речовини, дозволяють краще використовувати воду та світло та ефективніше виводити шкідливі речовини.