гиперамонемия

  • Пошук
  • Клінічні ознаки та симптоми
  • Класифікації
  • Гени
  • Інвалідність
  • Енциклопедія для широкого загалу
  • Енциклопедія для професіоналів
  • Посібники для надзвичайних ситуацій
  • Джерела/процедури

Пошук рідкісного захворювання

Інші варіанти пошуку

Синдром гіперорнітинемії-гіперамонемії-гомоцитрулінурії

Визначення захворювання

Це рідкісне та генетичне порушення циклу сечовини, що характеризується появою новонароджених з проявами млявості, проблем із харчуванням, блювотою та тахіпное або, частіше, через прояви у грудному віці, в дитинстві чи в зрілому віці. З хронічними нейрокогнітивними дефіцитами, гострою енцефалопатією та/або порушення згортання крові або інші хронічні дисфункції печінки.

ОРФІЯ: 415

На сьогоднішній день в літературі описано понад 100 випадків. Поширеність у північному Саскачевані, Канада, особливо висока через ефект засновника, який, за оцінками, становить 1/1,550 живонароджених у цій популяції.

Клінічний опис

Вік настання може варіюватися від періоду новонародженості до дорослого віку, при цьому спостерігається широкий фенотиповий спектр. Неонатальне передлежання зазвичай починається протягом декількох днів після народження з млявості, сонливості, відмови від їжі, блювоти, тахіпное з респіраторним алкалозом та/або епілептичними нападами. У більшості пацієнтів симптоми (які можуть варіюватися від легких до важких) починаються в дитинстві, дитинстві або дорослому віці з епізодів сплутаності свідомості, втрати пам’яті, гіперамоніємічної коми, інтелектуальної недостатності, затримки розвитку, спастичного парапарезу, атаксії мозочка, труднощів у навчанні, незрозумілі епілептичні напади, дисфункція печінки (винятково печінкова недостатність) та коагулопатія з дефіцитом факторів VII, IX та X. До діагностики часто описується відраза до продуктів, багатих білком.

Етіологія

Синдром обумовлений мутаціями гена SLC25A15 (13q14), який кодує мітохондріальний транспортер орнітину 1 (ORNT1), який бере участь у транспорті орнітину через мембрану мітохондрій, а, в другу чергу, в синтезі білків мітохондрій в метаболізмі аргініну і лізину, і при синтезі поліамінів. Мутації цього білка порушують цикл сечовини, що призводить до гіперорнітінемії, гіперамонемії та гомоцитрулінурії. Пацієнти з повним дефіцитом ORNT1 присутні в неонатальному періоді з вираженою гіперамонемією, тоді як у пацієнтів з частковим дефіцитом спостерігаються пізніші прояви між періодом дитинства та дорослим віком.

Методи діагностики

Діагностика базується на клінічних даних та специфічних метаболічних відхиленнях. Лабораторні дослідження, як правило, показують посилене виведення з сечею оратової кислоти, гомоцитруліну та урацилу, а також підвищення рівня поліамінів, орнітину, глутаміну, аланіну та печінкових трансаміназ у плазмі крові. Рівень аміаку в плазмі крові піднімається епізодично або постпрандіально, тоді як орнітин у плазмі хронічно підвищений, що є ознакою захворювання, як і наявність гомоцитруліну в сечі. Молекулярно-генетичне тестування підтверджує діагноз.

Диференціальна діагностика

Диференціальний діагноз включає інші порушення циклу сечовини, а також лізинурію з непереносимістю білка. Слід також враховувати синдром гіперінсулінізму-гіперамонемії, дефіцит піруват-карбоксилази та вторинні причини гіперамонемії.

Пренатальна діагностика

Пренатальна діагностика можлива в сім’ях з відомою хвороботворною мутацією обох алелей.

Генетичні поради

Схема успадкування - аутосомно-рецесивна, з 25% ризиком передачі захворювання, коли обоє батьків не страждають від носіїв.

Лікування та лікування

Лікування передбачає прийняття дієти з низьким вмістом білка з добавками цитруліну або аргініну. У тугоплавких випадках може знадобитися введення бензоату натрію та/або фенілбутирату натрію або гліцерину для контролю рівня амонію в плазмі. Слід спостерігати за пацієнтами під час стресових періодів (наприклад, вагітності, хірургічного втручання, інтеркурентних інфекцій) та під час прийому певних препаратів (наприклад, кортикостероїдів), оскільки ці ситуації можуть спровокувати епізод гіперамонемії. Гіперамонемічну кому слід лікувати у центрі вищої медичної допомоги шляхом зниження рівня амонію в плазмі крові (шляхом гемодіалізу або гемофільтрації) та проведення терапії амонієвідвідними засобами, зворотного розвитку катаболічної ситуації (шляхом вливання глюкози та ліпідів) та приділення особливої ​​уваги зменшенню ризик неврологічних пошкоджень.

Прогноз

При ранній діагностиці та адекватному дотриманні терапевтичного протоколу прогноз є сприятливішим, ніж для більшості інших дефектів циклу сечовини. Однак пацієнти мають ризик метаболічної декомпенсації протягом усього життя, ситуації, коли затримка початку лікування може призвести до незворотних неврологічних ускладнень.

Експерти: Пр Йоханнес ХДБЕРЛЕ - Останнє оновлення: Жовтень 2019