Університетська лікарня Ернандо Монкалеано Пердомо - це медичний заклад третього рівня, розташований у регіоні Південної Колумбії; Він має кілька служб, включаючи Департамент метаболічної хірургії, який зарекомендував себе як довідковий центр на півдні країни для хірургічного лікування пацієнтів із патологічним ожирінням, резистентним до звичайного лікування. Завдяки цьому цей проект зміг визначити поведінку втрати ваги у пацієнтів, які перенесли баріатричну хірургію (шунтування та шлунковий рукав) між 2013 і 2016 роками у зазначеному закладі.

хірургією

Аналізована популяція характеризувалась молодими дорослими жіночої статі (середній вік 36 років) із ожирінням III ступеня [середній ІМТ 46,2 кг/м2 (+5,2)], де відсоток надхірургічної надмірної ваги (відсоток надмірна втрата ваги) становила 112% (+ 23%), в основному належить до субсидованої схеми соціального забезпечення, дані подібні до даних деяких міжнародних перспективних досліджень10. Переважною хірургічною процедурою був шлунковий шунтування - 74,4%, всупереч міжнародній тенденції з 2013 року, коли хірургічною процедурою, яку вибирають, є шлунковий рукав11.

Найчастішими супутніми захворюваннями були остеоартропатія (82%), а потім артеріальна гіпертензія (36%) та цукровий діабет 2 типу (29,1%), подібно до тієї, що виражена в літературі12-14. Що стосується ускладнень, як і в більшості досліджень8,15,16, вони частіше виникали в групі шлункового шунтування; однак суттєвих відмінностей між групами не спостерігалося. Крім того, частота дискримінації була подібною за частотою, такою як гемоперитонеум (4,6%), інфекції на місці хірургічного втручання (3,5%) та низька частота витоків кишечника, без різниці щодо інших досліджень.

При порівнянні двох втручань було виявлено дещо більше зниження середнього ІМТ через 12 місяців спостереження при шунтуванні шлунка, 30,6 кг/м2 (31,8 кг/м2); Аналогічно, відсоток зайвої ваги, втраченого у пацієнтів, яким проводили шунтування, був вищим порівняно із шлунковим рукавом, 49,6% проти. 44,2% відповідно, результат, про який повідомлялося в подібних дослідженнях, таких як результати Ріко-Ернандеса та співавт. 7, який порівнює результати, отримані у відсотках втрати ваги двох хірургічних методик (шлунковий шунтування 83% проти шлунковий рукав 59%) через 5 років після втручання.

В даний час різні дослідження намагалися зрозуміти і пояснити причини метаболічних відмінностей та результати з точки зору втрати ваги між різними баріатричними хірургічними методами. Деякі дослідження на гризунах дозволили виявити метаболічні зміни з точки зору концентрації глюкагоноподібного пептиду (GLP1) та пептиду YY, а також останні дослідження вказують на те, що зміни ваги, як до, так і після хірургічного відповідають за жовчні кислоти та концентрацію та тип кишкового мікробіома кожної людини17.

Ще однією перехресною змінною була наявність кількості супутніх захворювань щодо відсотка втраченої надмірної ваги; однак статистично значущих зв'язків не виявлено. Це співвідношення не було зазначено в жодному дослідженні, виявленому в різних базах даних.

Нарешті, було встановлено, що шунтування шлунка є «оптимальним" (втрата відсотка втрати надмірної ваги ≥ 50%), оскільки в середньому за 12 місяців спостереження середній відсоток втрати надмірної ваги становив 66,6% (+14,5) порівняно з 55, 7% для шлункового рукава (+9,7) 18,19, зі статистично значущою різницею (p = 0,026) на користь шлункового шунтування.

Для інтерпретації результатів необхідно врахувати, що дослідження було складено з ретроспективним аналізом даних клінічного спостереження, що породжує потенційне упередження відбору.

Нарешті, все вищезазначене дозволяє отримати сучасні та місцеві знання щодо предмета, що, незважаючи на упередженість (обсяг вибірки, короткий період спостереження та суттєві відмінності між групами, що порівнюються) та обмеження дослідження, дозволить лікарю лікувати та повністю орієнтувати пацієнтів щодо даного виду патології. Правда, однак, для підтвердження результатів дослідження потрібно більше місцевих досліджень з різними популяціями та навіть з більш тривалим часом спостереження.

Висновки

В даний час ожиріння є проблемою охорони здоров’я, при якій баріатрична хірургія стає корисним інструментом для ведення пацієнтів з цією хворобою, резистентною до звичайного лікування. З 2013 року світовою тенденцією до процедури вибору у цих пацієнтів є шлунковий рукав; однак у цій опублікованій роботі, а також у багатьох дослідженнях, розглянутих у світовій літературі, шлунковий шунтування визначено як безпечну процедуру з головними перевагами щодо контролю ожиріння та супутніх захворювань у пацієнтів. Це робить необхідним розробку вищих досліджень та з більшою популяцією, які дозволяють з'ясувати відмінності між цими двома процедурами і, таким чином, дійсно визначають тип операції з найкращими результатами для випадків із патологічним ожирінням.