Зображення-заповнювач Енріке Кастро Дельгадо
Мою віру загубили в Москві
Севілья, Ренесанс, 2018
752 с. 27,90 євро

віру

Робочий клас не йде в рай - так називалася нещодавня книга двох іспанських аналітиків, які нарікали на квазізникнення революційної теми par excellence. Залишаючи осторонь постмодерні спекуляції на перипетіях пролетаріату, правда полягає в тому, що тривалий час (все 20 століття було коротким, тобто з 1917 по 1991 рік), Рай - дозвольте мені зараз це прописувати - бо робочий клас не був, це міг бути не хто інший, як Радянський Союз або, як так давно звично говорили, просто Росія. Росія, рай пролетаріату, світло революціонерів усього світу, надія пригноблених, нова правда, відкрита знедоленим на землі. Віра, яка прийшла з Росії, дала іспанському історику чудове розслідування наслідків цієї доброї новини в Іспанії в першій третині 20 століття.

Починаючи з 1917 року і протягом наступних десятиліть 20 століття, більшість революційних агітацій у всьому світі проводилися "від імені". З радянського чи російського раю, звичайно, і майже завжди посилаючись на деякі його символи (червоні прапори, серпи та молоти) гасла ("вся влада для Рад"), цілі (влада робітників, соціалістичне суспільство) або лідерів (Ленін, Троцький –Перед падінням милості, Сталін). В Іспанії, як відомо, було до раннього більшовицького триріччя (1918-1920). Приблизно в цей час багато інших європейських країн переживали емуляції, подібні до міфічного Жовтня, хоча їх називали інакше: таким чином, спартакістська революція Карла Лібкнехта та Рози Люксембург у Німеччині як парадигма. Мобілізаційна здатність міфу була вражаючою, аж до того, що просте закликання країни (Росії!) Було вимпелом для багатьох і огидним опудалом для інших секторів так званих буржуазних суспільств. Росія показала, що революція не була утопією. Був можливий інший світ. Вже раніше, в попередньому абзаці, поняття віри сповзло, оскільки мова не йшла ні про що інше: віра, яка витіснила традиційну і яка, як і ця, також рухала гори.

Якщо в щоденниках Кастро є мотив, що повторюється, це якраз той, контраст між вірою та реальністю, між пропагандою та фактами, між свободою та гнобленням, між обіцяним щастям та загальною бідою. Вони сказали мені про радянський добробут. Вони розповідали мені про радянське щастя. »(С. 184). Благополуччя і щастя - це спадщина небагатьох, дуже небагатьох. Це є неушкодженою невдачею, і це можна розуміти як результат недостатньої трансформації, але триває. Але рай має більш зле обличчя. Так чи інакше, ми можемо говорити про новий світ. «Мораль у соціалістичному світі має новий аспект: проституція заборонена; перелюб не існує. Сто дев'яносто мільйонів людей закрили очі, щоб не бачити цих дрібниць, які я бачу тут і які інші побачать в інших місцях »(с. 329). Світ брехні та лицемірства, відображення помилок, які керують цілою політикою Радянського Союзу, який стверджує, що бореться за соціалізм лише тоді, коли він захищає лише свої національні інтереси (с. 271). Яка афера, "бийся і помри за Москву", коли Москва залишає інші народи світу біля ніг німецького фашизму, коли ділить з ним цілі нації!

Кастро настільки відчайдушний, що придумує останній варіант, який, дивлячись здалеку, здається сюрреалістичним: напишіть самому Сталіну. Попросіть дозволу на виїзд, щоб прибути до Мексики. Вся остання глава містить кафкістські підтексти. Радянський бюрократичний клубок здається нездоланною перешкодою, але, всупереч усім сподіванням, Кастро нарешті досягає своєї мети. Однак у заключній частині є страшні уривки, такі як прощання з матір’ю, прощання, яке знає остаточно: «ми востаннє бачимося. І я оплакував його смерть перед смертю. І крізь сльози я прокляв усе це, що розділяє і в кінцевому підсумку розбиває сім'ю. Бідна стара жінка! Ви поїдете туди в село на Горьківщині; померти там або хтозна куди »(с. 632). Коли Кастро та його дружина прощаються з російською землею з корабля, який остаточно відводить їх від раю, між ними встановлюється діалог, який ідеально узагальнює зміст книги та все сказане в цьому коментарі:

- «Соціалізм!», Есперанса.
- Величезний концтабір, Енріке.
-. з трамваями, з тролейбусами, з автобусами та метро з мармуром з усього світу.
- Величезний концтабір.
Ми замовкли. Я пам’ятаю, як моя віра була похована в Москві (с. 689-690).

Рафаель Нуньєс Флоренсіо Він є доктором історії та професором філософії. Його останні книги - Hollada piel de toro. Від відчуття природи до національної конструкції ландшафту (Мадрид, національні парки, 2004), вага песимізму: від 98 до розчарування http://www.revistadelibros.com/articulos/el-peso-del-pesimism- en -espana (Мадрид, Marcial Pons, 2010) та, у співпраці з Оленою Нуньєс, ¡Viva la muerte! Політика і культура моторошного http://www.revistadelibros.com/resenas/un-apasionante-descenso-a-los-infierno (Мадрид, Марсіал Понс, 2014).

Луїс Аріас Гонсалес 28.02.19 21:49
Чудовий огляд, як і весь його, про контекстуалізацію твору та аналіз автора, проклятого та забутого на наше нещастя. Я сумую за деякими, навіть якщо це було дуже коротко, посиланнями на літературну якість Енріке Кастро, що, для мене, є дивним. Коли я прочитав «Люди, зроблені в Москві» та «Вказаний тут», «Моя віра була втрачена в Москві», я виявив талановитого казкаря, відданого Барожі та Валле, далеко за межі його підготовки, його віросповідання та актуальності його роботи як політичного діяча. публіцист. Я знаю, що це буде ризикованим твердженням, але я щиро вірю, що його автобіографічні сторінки про громадянську війну є принаймні на тому ж рівні, що й відомі та вихваляються в "Crónica del Alba" відправника або "Barea" у Ла-Форя-де un rebelde І вони, безсумнівно, є для мене більш щирими і менш виправданими. Щиро дякую за вашу хоробру статтю.

Пабло Лазкано 22.01.20 19:31
Повністю згоден. Чоловіки, зроблені в Москві, ловлять вас з першої сторінки, і з його обмеженнями та економією відстаней бувають випадки, що завдяки своїй драматичності та щирості він нагадує нам про найкращу Baroja.
Як цікавість сказати, що Кастро Дельгадо також з'являється на сторінках "Вбивства Троцького", де Горкін згадує, що він був важливим джерелом інформації про Рамона Меркадера