Синдром інсулінорезистентності у дітей та підлітків

синдром

Доктор Пітер Ганцлер

Відділення дитячої ендокринології. Кафедра педіатрії. Лікарня клінік Каракаса.

Метою цього дослідження є оцінка наявності синдрому інсулінорезистентності у дітей та підлітків, особливо враховуючи, що донедавна цей синдром вважався рідкісним явищем у дитячому віці, що обмежувалося практикою медицини для дорослих. В останні десятиліття спостерігається значне збільшення появи діабету 2 типу у дітей та підлітків, який досяг епідемічного рівня, що є прямим відображенням збільшення ожиріння у цій віковій групі і, отже, розвитку інсулінорезистентності (метаболічних синдром, синдром X або синдром резистентності до інсуліну).

У цій роботі ми аналізуємо патофізіологію та клінічні характеристики цього синдрому, а також біохімічні параметри для його визначення, а також діагностичні дослідження, проведені в нашому відділенні дитячої ендокринології, у дітей населення Венесуели. Співвідношення глікемія/інсулін аналізували у вихідних умовах у пацієнтів з різним ступенем ожиріння, розробляючи математичні показники, які допомагають визначити картину резистентності до інсуліну. Нарешті, зроблено міркування щодо профілактики та останніх методів лікування, щоб уникнути появи діабету, дисліпідемії та серцево-судинних ускладнень.

Мета цього дослідження - оцінити наявність синдрому резистентності до інсуліну у дітей та підлітків, враховуючи, що донедавна це вважалося рідкісним явищем у дитячій популяції, яке обмежувалось лише медициною для дорослих. В останні десятиліття спостерігається значне збільшення діабету 2 типу у дітей, що досягає рівня епідемії, що відображає збільшення ожиріння у дітей і, отже, наявність резистентності до інсуліну (метаболічний синдром, синдром X або синдром резистентності до інсуліну).

У цьому дослідженні ми аналізуємо патофізіологію, клінічні характеристики та біохімічні параметри для визначення цього синдрому, а також нещодавні дослідження, проведені нашим дитячим ендокринним підрозділом, що показують зв'язок між глюкозою/інсуліном у базальних станах у пацієнтів із ожирінням різних ступенів, використовуючи математичні показники, що допомагають визначити наявність інсулінорезистентності. Нарешті, ми робимо міркування щодо профілактики та останніх способів лікування, щоб уникнути розвитку діабету, дисліпідемії та серцево-судинних ускладнень.

ВСТУП

Синдром інсулінорезистентності став сьогодні одним з найважливіших етіологічних факторів як захворюваності, так і смертності у всьому світі завдяки його асоціації з ожирінням, артеріальною гіпертензією, дисліпідемією, атеросклерозом та розвитком цукрового діабету (ЦД) типу 2 (1,2).

В останні десятиліття ми спостерігали величезну частку дітей та підлітків із синдромом інсулінорезистентності (синдром X, метаболічний синдром), ожирінням та СД 2 типу. Дитяче ожиріння набуло масштабів епідемії у всьому світі, в даний час 22 описуються мільйонами дітей із надмірною вагою і лише в США відсоток дітей, що страждають ожирінням, подвоївся за останні три десятиліття, ще більше у певних етнічних груп, таких як чорношкірі діти, де спостерігається, що 21,5% осіб педіатричного віку мають надлишкову вагу, і серед них діти Латиноамериканське походження, народжене в США, 21,8% страждають ожирінням. Також примітно, що у підлітків деяких корінних племен Північної Америки, таких як індіанці пімас, ожиріння, резистентність до інсуліну та СД 2 типу, спостерігається значно більший відсоток, ніж у кавказького походження (3,4).

Метаболічний синдром став однією з найбільших проблем охорони здоров’я сучасності. Асоціація ожиріння, дисліпідемії, атеросклерозу, артеріальної гіпертензії та СД 2 типу призводить до зниження прогнозу життя, тоді як інші характеристики, пов’язані з метаболічним синдромом, такі як гіперандрогенія, полікістоз яєчників, фертильність та зміни іміджу тіла впливають на здоров'я та якість життя.

У більшості випадків метаболічний синдром починається із збільшення маси тіла, гіперінсулінізму та дисліпідемії, згодом прогресуючи до стану постпрандіальної гіперглікемії (непереносимість глюкози, що описується як аномальна крива толерантності) і, нарешті, до гіперглікемії натще, встановлюючи СД типу 2 Все, що описано вище, схильне до стеатозу печінки та мікро- та макросудинних ускладнень (5).

Розвиток метаболічного синдрому та пізніше серцево-судинні ускладнення та діабет 2 типу визначаються взаємозв’язком між генетичними та екологічними факторами, де тип харчування відіграє переважну роль, а тому ожиріння серед дітей та підлітків є визначальним фактором у розвитку цього захворювання.

Патофізіологія

Інсулінорезистентність визначається як нездатність плазмового інсуліну в нормальних концентраціях метаболізувати периферичну глюкозу і, таким чином, пригнічувати печінкову глюкозу та інгібувати вироблення ліпопротеїдів дуже низької щільності (ЛПНЩ).

Щоб проаналізувати етіологію інсулінорезистентності, ми повинні розглянути два фундаментальні аспекти: генетику та фактори навколишнього середовища. Той факт, що за останні десятиліття спостерігається різке збільшення ожиріння та резистентності до інсуліну, свідчить про те, що фактор зовнішнього середовища відіграє фундаментальну роль, і остання пов'язана зі збільшенням їжі з високим вмістом вуглеводів та жирів, а також зниженням фізичної активності (6,7).

Генетична схильність до ожиріння призводить до збільшення здатності людини накопичувати надлишки жирової тканини і одночасно економити на катаболізмі білка, сприяючи виживанню в період голоду. Генетика також впливає на розподіл жиру в організмі, особливо внутрішньочеревного жиру, склад тіла, базальний обмін, активність ліпопротеїнів і навіть на харчові звички.

Фактори навколишнього середовища мають вирішальне значення при появі ожиріння, а згодом і в розвитку інсулінорезистентності, що особливо очевидно в осіб, які страждають від певного ступеня недоїдання і згодом піддаються переїданню, наприклад, у випадку бідних груп населення, які мігрують до більш розвинених країн та зміни їх харчових звичок (8). Взаємозв'язок між дітьми, народженими із затримкою внутрішньоутробного розвитку (з низькою вагою при гестаційному віці), і у яких пізніше у підлітковому або дорослому віці розвивається синдром інсулінорезистентності з ожирінням і відсотком ожиріння, також важливо, що пізніше вони представляють тип 2 СД та серцево-судинні захворювання (9,10).

Нещодавно в дослідженнях на тваринах було показано, що недоїдані по-материнськи миші піддаються підвищеному рівню внутрішньоматкового інсуліну, і, якщо їм давати суміш молока з високим вмістом вуглеводів, це призведе до стану відносної гіперінсулінемії, що зберігається в дорослому стані тварини (11 ). З іншого боку, у літературі також повідомляється, що у немовлят, які отримують молочні суміші в перші 3 місяці життя, на відміну від тих, що перебувають виключно на грудному вигодовуванні, спостерігається збільшення індексу маси тіла і розвинеться більше ожиріння у дітей (12.13).

Біохімічні показники

Він визначається як гіперінсулінізм, коли базальний рівень інсуліну (натще) перевищує 15 мкЕ/мл, або коли пік інсуліну перевищує 150 мкМ/мл в одному із зразків пероральної кривої толерантності до глюкози (CTGO) та/або наявність рівнів, що перевищують 75 мкУ/мл через 120 хвилин у CTGO. Для визначення діабету враховується, коли глікемія натще> 126 мг/дл або якщо вона> 200 мг/дл через 2 години після КТГО. В даний час також встановлено, що існує непереносимість глюкози або переддіабетичний стан, коли глікемія натще становить від 111 до 125 мг/дл, або якщо в CTGO глікемія становить від 140 до 199 мг/дл за 2 години.

Для кількісної оцінки дії in vivo інсуліну, а також його секреції та метаболізму розроблено численні методи. Так звані дослідження затискачів та гостра реакція інсуліну на криву толерантності до внутрішньовенного введення глюкози (CTGIV) - це методи, які вважаються більш точними для оцінки чутливості до інсуліну, але вони дуже складні, дорогі, трудомісткі і, перш за все, коли їх потрібно використовувати у педіатричних пацієнтів (14-16). Завдяки вищевикладеному було розроблено численні математичні показники основних значень інсуліну та глюкози, які відображають наявність інсулінорезистентності.

Нещодавно ми провели дослідження в групі з 171 дитини та підлітків (89 дітей від 4 до 10 років та 82 підлітка від 11 до 18 років) з різним ступенем ожиріння, практикуючи 4 базальні показники чутливості до інсуліну, щоб визначити, який з них краще корелював з резистентністю до інсуліну, що відображається рівнем інсуліну на пероральній кривій толерантності до глюкози (17). Досліджуваними індексами були: HOMA (оцінка гомеостатичної моделі), QUICKI (кількісний індекс перевірки чутливості до інсуліну), FIRI (індекс інсулінорезистентності натще) та FGIR (співвідношення глюкоза/інсулін натще). Результати цієї роботи показали, що, незважаючи на той факт, що HOMA є одним із найбільш часто використовуваних показників у дорослих, у цій групі педіатричних пацієнтів індекс QUICKI та співвідношення глюкоза/інсулін (GIRR) найбільше відображають точність інсуліну статус опору.

Клінічні особливості

Пацієнти з синдромом інсулінорезистентності, як правило, мають ожиріння різного ступеня - від легкої надмірної ваги до важкого ожиріння, хоча це не виключно, оскільки СРІ існує у пацієнтів із нормальною вагою і навіть худих. Слід враховувати осіб з високим ризиком, коли є позитивна сімейна історія цукрового діабету 2 типу, дисліпідемії та інших клінічних характеристик, таких як: acanthosis nigricans, абдомінальне ожиріння, артеріальна гіпертензія та гіпертонія; остання призвела до розгляду усіх підлітків з полікістозом яєчників внаслідок асоціації гіперінсулінізму з високим рівнем андрогенів і, отже, виключає наявність інсулінорезистентності в цих випадках (таблиці 1 та 2).

Клінічна характеристика дітей та підлітків з

інсулінорезистентний синдром