КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
Цей препарат підлягає подальшому моніторингу. Це дозволить швидко отримати нову інформацію про безпеку. Медичні працівники повинні повідомляти про будь-які підозри на побічні реакції. Інформацію про те, як повідомляти про побічні реакції, див. У розділі 4.8.
1. НАЗВА ЛІКУВАННЯ
Lyxumia 20 мікрограмів розчин для ін’єкцій
2. ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Одна доза (0,2 мл) містить 20 мікрограмів (мкг) ліксисенатиду (100 мкг в 1 мл). Допоміжні речовини з відомим ефектом:
Кожна доза містить 540 мікрограмів метакрезолу. Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
3. ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Розчин для ін’єкцій (ін’єкцій). Прозорий, безбарвний розчин.
4. КЛІНІЧНІ ДАНІ
4.1 Терапевтичні показання
Ліксумія призначена для лікування дорослих із цукровим діабетом 2 типу для досягнення глікемічного контролю у поєднанні з пероральними гіпоглікемічними засобами та/або базальним інсуліном, якщо вони разом з дієтою та фізичними вправами недостатні для належного контролю глікемії (див. Розділи 4.4 щодо наявних комбінацій). ). та 5.1).
4.2 Дозування та спосіб введення
Початкова доза: лікування починають у дозі 10 мкг Lyxumia один раз на день протягом 14 днів.
Підтримуюча доза: фіксована підтримуюча доза становить 20 мкг Lyxumia один раз на день, починаючи з 15 дня. Lyxumia 10 мікрограм розчин для ін’єкцій доступний для початкової дози.
Lyxumia вводять один раз на день протягом години перед будь-яким щоденним прийомом їжі. Бажано, щоб ін'єкція препарату Lyxumia вводилася щодня перед тим самим щоденним прийомом їжі, який був обраний найбільш відповідним. Якщо пропущено дозу Lyxumia, її слід ввести протягом години до наступного прийому їжі.
Якщо до існуючої терапії метформіном додати Lyxumia, поточну дозу метформіну можна підтримувати без змін.
Якщо до існуючої терапії сульфонілсечовиною або базальним інсуліном додавати Lyxumia, можна розглянути можливість зменшення дози сульфонілсечовини або базального інсуліну для зменшення ризику гіпоглікемії. Lyxumia не слід застосовувати у комбінації з базальним інсуліном та сульфонілсечовиною через підвищений ризик гіпоглікемії (див. Розділ 4.4).
Застосування Lyxumia не вимагає специфічного моніторингу глікемії. Однак, коли Lyxumia застосовується у комбінації із сульфонілсечовиною або базальним інсуліном, може знадобитися моніторинг глікемії лікарем або пацієнтом (самоконтроль) для регулювання дози сульфонілсечовини або базального інсуліну.
Спеціальні групи пацієнтів
Пацієнти літнього віку (≥65 років)
Корекція дози залежно від віку не потрібна. Клінічний досвід обмежений у пацієнтів віком ≥75 років (див. Розділи 5.1 та 5.2).
Пацієнти з нирковою недостатністю
Не потрібно коригування дози у пацієнтів з легким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну: 50-80 мл/хв).
Клінічний досвід у пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну: 30-50 мл/хв) обмежений, тому цим пацієнтам слід з обережністю застосовувати Ліксумію. Немає терапевтичного досвіду у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) або термінальною стадією ниркової недостатності, а тому застосування
Ліксумія не рекомендується цим пацієнтам (див. Розділ 5.2).
Пацієнти з ураженням печінки
У пацієнтів із порушеннями функції печінки коригування дози не потрібно (див. Розділ 5.2).
Безпека та ефективність ліксисенатиду у дітей та підлітків до 18 років не встановлені. Дані відсутні.
Ліксумію слід вводити шляхом підшкірної ін’єкції в область стегна, живота або плеча. Ліксумію не слід вводити внутрішньовенно або внутрішньом’язово.
4.3 Протипоказання
Підвищена чутливість до діючої речовини або будь-якої з допоміжних речовин, перелічених у розділі 6.1.
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Немає терапевтичного досвіду із застосуванням ліксисенатиду у пацієнтів із цукровим діабетом 1 типу, і ліксисенатид не слід застосовувати у цих пацієнтів. Ліксисенатид не слід застосовувати для лікування діабетичного кетоацидозу.
Застосування агоністів рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (GLP-1) пов'язане з ризиком розвитку гострого панкреатиту. Повідомлялося про кілька випадків гострого панкреатиту при застосуванні ліксисенатиду, хоча причинно-наслідкові зв’язки не встановлені. Пацієнтів слід інформувати про характерні симптоми гострого панкреатиту: постійні сильні болі в животі. При підозрі на панкреатит прийом ліксисенатиду необхідно припинити; якщо підтверджено гострий панкреатит, лікування ліксисенатидом не слід відновлювати. Слід бути обережними пацієнтам з панкреатитом в анамнезі.
Важкі шлунково-кишкові захворювання
Застосування агоністів рецепторів GLP-1 може бути пов'язане з побічними реакціями шлунково-кишкового тракту. Ліксисенатид не вивчався у пацієнтів з тяжкими побічними реакціями з боку шлунково-кишкового тракту, включаючи важкий гастропарез, і тому застосування ліксисенатиду у цих пацієнтів не рекомендується.
Терапевтичний досвід є обмеженим у пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну: 30-50 мл/хв) та у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) або у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності. терапевтичний досвід. Ліксумію слід застосовувати з обережністю пацієнтам з помірною нирковою недостатністю. Не рекомендується застосовувати Lyxumia пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю або термінальною стадією ниркової недостатності (див. Розділи 4.2 та 5.2).
Пацієнти, які одночасно отримують Lyxumia із сульфонілсечовиною або базальним інсуліном, можуть мати підвищений ризик розвитку гіпоглікемії. Зменшення дози сульфонілсечовини або базального інсуліну можна розглянути для зменшення ризику гіпоглікемії (див. Розділ 4.2). Lyxumia не слід застосовувати у комбінації з базальним інсуліном та сульфонілсечовиною через підвищений ризик гіпоглікемії.
Супутні ліки
Затримка спорожнення шлунка, спричинена ліксисенатидом, може зменшити швидкість всмоктування перорально введених препаратів. Ліксумію слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які приймають пероральні лікарські засоби, що вимагають швидкого всмоктування в шлунково-кишковому тракті, ретельного клінічного моніторингу або вузького терапевтичного профілю. Конкретні рекомендації щодо застосування таких препаратів наведені в розділі 4.5.
Ліксисенатид не вивчався у комбінації з інгібіторами дипептидилпептидази 4 (DPP-4). Досвід у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю обмежений.
Пацієнтам, які отримують Ліксумію, слід повідомити про потенційний ризик дегідратації, пов’язаний із побічними реакціями шлунково-кишкового тракту, та заходи щодо уникнення дефіциту рідини.
Цей препарат містить метакрезол, який може викликати алергічні реакції.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Ліксисенатид є пептидом і не метаболізується цитохромом Р450. У дослідженнях in vitro ліксисенатид не впливав на активність ізоферменту цитохрому Р450 або перевірених людських транспортерів. Затримка спорожнення шлунка, спричинена ліксисенатидом, може зменшити швидкість всмоктування перорально введених препаратів. За пацієнтами, які отримують лікарські засоби з вузьким терапевтичним профілем, або лікарські засоби, що вимагають ретельного клінічного моніторингу, слід ретельно спостерігати, особливо на початку лікування ліксисенатидом. Ці ліки слід застосовувати щодо ліксисенатиду стандартним способом. Якщо такі ліки приймаються з їжею, пацієнтам слід доручити приймати їх під час їжі, коли вони не приймають ліксисенатид.
Щодо ліків, ефект яких особливо залежить від порогу концентрації, таких як антибіотики, пацієнтам слід рекомендувати приймати їх принаймні за годину до або через 4 години після ін’єкції ліксисенатиду.
Гастрорезистентні лікарські засоби, що містять речовини, чутливі до деградації в шлунку, слід вводити за годину до або через 4 години після ін’єкції ліксисенатиду.
Парацетамол використовували як модель препарату для оцінки впливу ліксисенатиду на спорожнення шлунка. Після прийому одноразової дози парацетамолу в 1000 мг AUC та t1/2 парацетамолу не змінювались незалежно від часу введення (до або після ін’єкції ліксисенатиду). Коли парацетамол вводили через 1 годину після ін'єкції 10 мкг ліксисенатиду, Cmax парацетамолу зменшився на 29%, коли парацетамол вводили через 4 години після ін'єкції 10 мкг ліксисенатиду, Cmax парацетамолу зменшився на 31%, а медіана tmax збільшилася на 2 годин у першому випадку та на 1. 75 годин. При підтримуючій дозі 20 мкг можна очікувати подальшого подовження tmax та зниження Cmax парацетамолу.
При застосуванні парацетамолу за 1 годину до ліксисенатиду не спостерігалось впливу на Cmax та tmax парацетамолу.
На основі цих результатів не потрібно коригування дози парацетамолу, однак у випадках, коли для досягнення бажаної ефективності потрібен швидкий початок дії, слід розглянути питання про подовження tmax, яке спостерігається при застосуванні парацетамолу через 1-4 години після ліксисенатиду.
Після прийому одноразової дози пероральних контрацептивів (етинілестрадіолу 0,03 мг/левоноргестрел 0,15 мг) за 1 годину до або через 11 годин після введення 10 мкг ліксисенатиду Cmax, AUC, t1/2 та tmax етинілестрадіолу та левоноргестрелу не змінились.
Застосування пероральних контрацептивів через 1 годину або 4 години після введення ліксисенатиду не впливало на AUC і t1/2 етинілестрадіолу та левоноргестрелу, тоді як Cmax етинілестрадіолу зменшувався на 52% (при застосуванні через 1 годину після ліксисенатиду) та 39% (при введенні через 4 години після ліксисенатиду) та Cmax левоноргестрелу зменшилася на 46% (при введенні через 1 годину після ліксисенатиду) та на 20% (при введенні через 4 години після ліксисенатиду), а медіана tmax була продовжена на 1-3 години.
Зниження Cmax має обмежене клінічне значення, і коригування дози оральних контрацептивів не потрібно.
При одночасному застосуванні ліксисенатиду 20 мкг з аторвастатином у дозі 40 мг протягом 6 днів щоранку вплив аторвастатину не впливав, але Cmax зменшився на 31%, а tmax збільшився на 3,25 години.
Не спостерігалося такого збільшення tmax, коли аторвастатин вводили ввечері, а ліксисенатид - вранці, але AUC та Cmax аторвастатину збільшувались відповідно на 27% та 66%.
Ці зміни не є клінічно значущими, тому коригування дози аторвастатину при одночасному застосуванні з ліксисенатидом не потрібне.
Варфарин та інші похідні кумарину
Після одночасного прийому 25 мг варфарину та повторних доз ліксисенатиду 20 мкг не спостерігалося змін AUC або INR (міжнародного нормалізованого співвідношення), тоді як Cmax зменшувався на 19%, а tmax збільшувався на 7 годин.
З огляду на ці результати, не потрібно коригування дози для варфарину, який застосовується одночасно з ліксисенатидом; однак рекомендується частий моніторинг INR у пацієнтів, які отримують варфарин та/або похідні кумарину на початку та в кінці лікування ліксисенатидом.
Після одночасного прийому 20 мкг ліксисенатиду та 0,25 мг дигоксину в рівноважному стані AUC дигоксину не змінювався. tmax дигоксину було продовжено на 1,5 години, а значення Cmax зменшилось на 26%. З огляду на ці результати, не потрібно коригувати дозу дигоксину при одночасному застосуванні з ліксисенатидом.
Після одночасного прийому 20 мкг ліксисенатиду та 5 мг раміприлу протягом 6 днів AUC раміприлу збільшився на 21%, тоді як Cmax зменшився на 63%. AUC та Cmax активного метаболіту (раміприлату) не змінилися. Tmax раміприлу та раміприлату подовжився приблизно на 2,5 години.
З огляду на ці результати, при одночасному застосуванні з ліксисенатидом коригування дози раміприлу не потрібне.
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
Жінки дітородного віку
Ліксумія не рекомендується жінкам дітородного віку, які не застосовують контрацепції.
Немає адекватних даних щодо використання ліксисенатиду у вагітних. Дослідження на тваринах показали репродуктивну токсичність (див. 5.3). Потенційний ризик для людини невідомий. Lyxumia не слід застосовувати під час вагітності. Натомість рекомендується інсулін. Якщо пацієнтка бажає завагітніти або виявить, що вагітна, лікування Ліксумією необхідно припинити.
Невідомо, чи виділяється Lyxumia у грудне молоко. Lyxumia не слід застосовувати під час лактації.
Дослідження на тваринах не вказують на прямий шкідливий вплив на фертильність.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Lyxumia не впливає або має незначний вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами. При застосуванні в комбінації з сульфонілсечовиною або базальним інсуліном пацієнтам слід рекомендувати вживати запобіжних заходів, щоб уникнути гіпоглікемії під час керування автотранспортом або машин.
4.8 Небажані ефекти
Комплексний профіль безпеки
У 8 великих плацебо-контрольованих дослідженнях III фази III Lyxumia вводили понад 2600 пацієнтам самостійно або в комбінації з метформіном, сульфонілсечовиною (з метформіном або без нього) або з базальним інсуліном (з метформіном або без нього, із сульфонілсечовиною або без). або активне лікування.
Під час клінічних випробувань найчастіше повідомлялося про побічні реакції: нудоту, блювоту та діарею. Ці побічні ефекти були в основному легкими та тимчасовими.
Крім того, гіпоглікемія (коли Lyxumia застосовувалася в комбінації з сульфонілсечовиною та/або базальним інсуліном) та головний біль.
Повідомлялося про алергічні реакції у 0,4% пацієнтів, які отримували ліксумію.
Табличний перелік побічних реакцій
Побічні реакції, про які повідомлялося в ході клінічних випробувань фази III, контрольованих плацебо або активним лікуванням протягом усього лікування, перераховані в таблиці 1. У таблиці перелічені побічні реакції з частотою> 5%, якщо частота була вищою у групі Lyxumia, ніж у групі порівняння. Таблиця також включає побічні реакції з частотою ≥1% у групі Lyxumia, якщо частота була в 2 рази вищою, ніж у всіх групах порівняння.
Частота побічних реакцій визначається як: дуже часто: ≥1/10; загальне: ≥1/100 для зв’язку Умови використання Довідка Зворотній зв'язок Конфіденційність Файли cookie