Наша подорож до немовляти була довгою. Ми пробували два роки і безуспішно. Приблизно через рік я змінила гінеколога, тому що мій оригінальний гінеколог сказав мені, що пора це зробити. Але оскільки ми не належали до категорії майбутніх батьків у віці до 30 років, я не хотів чекати і змінив свого гінеколога. Звичайно, він негайно почав вирішувати ситуацію. По-перше, мій партнер провів сперміограму, і це було добре, тож настала моя черга. Обстеження від винаходу світу, моніторинг овуляції, гормонів у крові, УЗД, обстеження щитовидної залози і я навіть нічого іншого не знаю. Нарешті, я пройшов діагностичну лапароскопію. Все, звичайно, було добре. І ось нас направили до Центру допоміжного відтворення. Там, оскільки ми пройшли всі обстеження, вони робили лише контрольні зразки і негайно планували для нас гормональну стимуляцію та запліднення. Я все ще пам’ятаю цю дату: 4 грудня 2008 року. 18.12. ми йшли по кров вранці, а вдень нам довелося телефонувати через результати. Неймовірно - це вийшло вперше.

його перевели

З гінекологічної точки зору все було добре. Однак з самого початку у мене були проблеми з тиском, оскільки я лікувався від високого кров’яного тиску ще до вагітності. В кінці другого місяця я пішов на огляд до терапевта, і там ці проблеми почалися. Насправді мій тиск все ще зростав, і лікар-терапевт додавав мені ліки. Я звернувся до лікарні з потрійною комбінацією наркотиків і все ще високим тиском. Нарешті, я опинився в лікарні в Братиславі на вулиці Антольської, і того самого дня (або ночі) вони зробили гострий розріз - діагноз: важка гестоз.

Через п'ять тижнів його перевели в Крамаре для операції на очах - у нього була ретинопатія 2 ступеня. Операція склалася добре, Тимко без проблем впорався із загальним наркозом, і через тиждень його перевели назад в Антольську, але вже у відділення новонароджених з високим ризиком. Там він деякий час прокидався в інкубаторі, бо не міг утримувати температуру, потім знаходився на розігрітому килимку, поки не опинився немовлям у ліжку з дихальним апаратом. Іноді ми все ще знаходимо його прив’язаного до кисню, але лікарі сказали, що він все ще має на це право. Через гірші результати він переніс два переливання крові, подолав іншу інфекцію, але в іншому йому вдалося досить добре. Він отримував молоко через зонд протягом тривалого часу, тому що вискакування пляшки було досить виснажливим. 18 серпня вони покликали мене прийти до нього. Медсестри навчили нас вводити ліки, а також як доглядати за такими тендітними істотами.

Єдине, з чим у нас є трохи проблем - це очі. З одного року він носив окуляри, і ми почали цілий день клеїти праве (здорове) око, щоб напружити слабке око. Через півроку лікар порекомендував нам лінзи через велику різницю в діоптріях між правим і лівим оком. Спочатку ми не могли собі уявити, як би їх вставити, але насправді всьому можна навчитися. Зараз це іграшка. Тимко також без проблем їх переносить. Вушко клеїмо лише 2-3 години на день. Ми їдемо на огляд кожні півроку, тож, можливо, наступного разу ми повністю позбудемося від оклюзії.

Зараз Тимкові три роки, і він ходить до дитячого садка з вересня. Він здоровий, веселий і неймовірно балакучий хлопець. У віці трьох років ми зробили КТ легенів, результат якого нас порадував - знахідка, що відповідає віку дитини. Нас вже виключили з клініки ризику, раз на рік ходимо на неврологію та легені. Єдине місце, куди ми регулярно ходимо, - це погляд на Крамарі. Наш короїд - один з його однолітків, і не можна сказати, що він народився недоношеним.

Завдяки лікарям та медсестрам з JIS та новонародженим із ризиком у лікарні в Антольській, ці тендітні немовлята отримують шанс на життя. Вони отримують неймовірний професійний та людський підхід. І не тільки до них, а й до наших батьків, котрі в той час, коли ми навіть не знаємо, що насправді відбувається, і розгублені, ми стикаємося з доброзичливим, людським та терплячим підходом. Вони заслуговують на все велике спасибі.

До речі, наразі ми чекаємо другого немовляти, тож Тимко скоро матиме брата. Зараз я просто лежу у відділі ризику вагітності тут, на Антольській, і ми перебуваємо на 35-му тижні вагітності. Я був тут більше двох місяців за підозрою в гестозі, але, на щастя, це ще не підтверджено. Дуже сподіваємось, що цього разу у нас народиться дитина, з якою ми разом через кілька днів вийдемо з воріт лікарні.