Бромокриптин нещодавно був схвалений у США для лікування діабету 2 типу.

залежність

Бромокриптин є агоністом рецептора дофаміну D2 він здійснює свій вплив, впливаючи на мозкові сигнальні шляхи допаміну. Вважається, що бромокриптин діє виключно через центральну нервову систему, відновлюючи дофамінергічну активність у гіпоталамусі. Слід підкреслити, що, як видається, дофамінергічний тонус гіпоталамуса не лише пов'язаний із підвищеною резистентністю до інсуліну, але й безпосередньо впливає на нього. У людини ефективні сигнальні шляхи ще не повністю відомі. Дані на тваринах вказують на участь печінки, жирової тканини та скелетних м’язів.

Відповідно бромокриптин знижує рівень інсуліну до і після їжі, і знижує рівень глюкози у пацієнтів з діабетом, але інсулінорезистентним ожирінням. Однак механізм, за допомогою якого бромокриптин покращує глікемію, поки не до кінця вивчений деякі дані свідчать про те, що чутливість до інсуліну покращується при лікуванні бромокриптином.

Значним ефектом агоністів рецепторів дофаміну є інгібування секреції пролактину. Через цей ефект бромокриптин здавна застосовується в терапії пролактиноми. Цікавим спостереженням є те, що знижуючий пролактин ефект бромокриптину може бути додатковим маркером поліпшення глікемії у діабетиків, що вказує на загальні механізми у фоновому режимі. Навіть причинно-наслідкова роль пролактину може виникнути, оскільки пацієнти з гіперпролактинемією через аденому гіпофіза мають нижчий рівень чутливості до інсуліну перед операцією. Відповідно, Дослідження, що проводяться з використанням випадків, показали нижчу чутливість до інсуліну у пацієнтів з гіперпролактинемією, проти відповідних здорових контролів.

На сьогоднішній день ми не маємо даних про те, чи пов'язані рівні пролактину в нормі з глікемічними ознаками. Грунтуючись на досвіді досліджень бромокриптину, автори виходили з гіпотези, згідно з якою рівень пролактину у осіб без діабету позитивно корелює з глікемією. Також було висунуто гіпотезу, що якщо такий взаємозв'язок існує, механізм дії може бути модуляцією чутливості до інсуліну. Вторинною метою дослідження було проаналізувати сезонні розбіжності рівнів пролактину у більшій когорті.

Пацієнти та методи

До складу досліджуваної групи входили особи з підвищеним ризиком діабету (позитивний сімейний анамнез діабету 2 типу, індекс маси тіла вище 27 кг/м2, діагноз переддіабету). Опрацьовано дані від 1683 учасників дослідження.

Рівні пролактину вимірювали за зразком крові натще і проводили 75-грамовий тест на толерантність до глюкози (OGTT) для визначення концентрації глюкози та інсуліну в крові через 30, 60, 90 та 120 хвилин. Крім того, вимірювали значення HbA1c.

В одній підгрупі досліджуваної когорти (n = 494) був використаний метод гіперінсулінемічно-евглікемічного затиску. Рівні інсуліну в плазмі крові вимірювали як на вихідному рівні, так і в стаціонарному стані затискача.