Британський медичний журнал (BMJ); Ланцет; рекомендовано з поточних номерів Журналу Американської медичної асоціації (JAMA) та Медичного журналу Нової Англії (NEJM).

найбільших

Британський медичний журнал (BMJ)

Скринінг на Chlamydia trachomatis для профілактики запальних захворювань органів малого тазу: рандомізоване контрольоване дослідження (Профілактика інфікування тазу, POPI)

П. Оукшотт та його колеги у Лондоні дослідили, чи може скринінг та лікування жінок із хламідіозною інфекцією зменшити частоту запальних захворювань органів малого таза протягом наступних 12 місяців. У дослідженні взяли участь 2 529 студенток, що сексуально активні, середнім віком 21 рік. На початковому рівні поширеність інфекції хламідіозу становила 5,4% у обстеженій групі та 5,9% у контрольній групі. Через рік 94% учасників отримали інший зразок з вагінальних виділень, тоді рівень захворюваності на хламідіоз у двох групах становив 1,3% та 1,9% відповідно. Кожен із 63 інфікованих у обстежуваній групі та сім із 74 у контрольній групі мали запальні захворювання органів малого тазу протягом одного року; більшість запальних захворювань (79%) мали місце у жінок, які спочатку не були інфіковані хламідіями. Хоча один тест на хламідіоз може зменшити частоту запальних захворювань органів малого таза протягом 12 місяців, його роль, ймовірно, до цього часу завищена.

Тест на вірус папіломи людини (ВПЛ) для зразків цервікально-піхвової промивної рідини, відібраних у пацієнтів для заміщення пропущеного скринінгу на рак шийки матки (PROHTECT)

М. Гьок та співавт., Маючи 13 лабораторій, гінекологів та понад 800 лікарів загальної практики в Амстердамі, досліджували ефективність тестування на ВПЛ із шийно-вагінальних зразків, відібраних у пацієнтів для заміни скринінгу на рак шийки матки у жінок, які не проходять скринінг. Після того як 28 073 учасники двічі не з'являлись на скринінг на рак шийки матки, 27 792 з них попросили взяти проби вдома, інші 281 учасник отримав третій дзвінок на цитологію. Частка співробітників була значно вищою в групі, яку запитували для домашнього відбору проб: 26,6% проти 16,4%. Частка уражень із щонайменше CIN II та щонайменше CIN III у групі самовиборів становила 1,3% та 1,0% відповідно. У пацієнтів, які пройшли самостійне відбір зразків за другим запитом і не відповіли на перший запит, спостерігалася більша частота уражень принаймні CIN II та CIN III відповідно (2,04% та 2,28% відповідно). Запропонувати самостійний відбір проб удома та надіслати необхідні інструменти жінкам, які не відвідують цитологічний скринінг, представляється доцільним для розширення сфери скринінгу.

Кількість та смертність від радикальних операцій на цистектомії в англійських лікарнях: ретроспективний аналіз лікарняної статистики

Е. К. Майєр та його колеги включили до свого аналізу ті лікарні в Англії, де радикальна цистектомія проводилася між січнем 2000 та липнем 2007 року; оцінювали хірургічну смертність протягом 30 днів. Порівняно з невеликою кількістю установ, які виконують таку хірургічну операцію, середня кількість закладів, які виконують таку операцію, мала значно вищий рівень лікарняних та загальної смертності (співвідношення шансів: 1,72 та 1,82, відповідно). Однак цей ефект виявився лише тоді, коли були виправлені структурні фактори та фактори ланцюга поставок. Велика кількість радикальних цистектомій, проведених окремими хірургами, не суттєво зменшила госпітальну смертність на 35%. Результати свідчать про те, що структурні фактори та фактори догляду, такі як кількість медсестер та молодих лікарів, слід враховувати перед будь-якою централізацією цього відносно рідкісного втручання.

Ланцет

Протипухлинна активність MDV3100 при резистентному до кастрації раку простати: I - II. фазовий тест

MDV3100 - антагоніст андрогенних рецепторів, який також стимулює апоптоз пухлинних клітин. H. I. Scher та його колеги провели дослідження у 140 центрах США на 140 пацієнтах. Пацієнти з запущеним, метастатичним, стійким до кастрації раком передміхурової залози були розділені на групи збільшення дози від 3 до 6 і спочатку отримували 30 мг MDV3100. Кінцева доза становила 30 мг (n = 3), 60 мг (n = 27), 150 мг (n = 28), 240 мг (n = 29), 360 мг (n = 28), 480 мг (n = 22 ) щодня.) та 600 мг (n = 3) відповідно. Протипухлинну активність препарату можна було виявити в усіх дозах: рівень сироваткового специфічного простатину в 56% випадків знижувався щонайменше на 50%, реакція м’яких тканин спостерігалася у 22%, хвороба стабілізувалась у 56% і пухлина, що циркулювала клітин у 49% він змінився від несприятливого до сприятливого. Позитронно-емісійна томографія для оцінки блокади андрогенних рецепторів у 22 пацієнтів показала зниження на 20–100% зв’язування 18F-фтор-5α-дигідротестостерону між 60 мг на день та 480 мг на день. Середній час до рентгенологічного прогресування становив 47 тижнів. Під час тривалого лікування (принаймні 28 днів) максимально переносима доза становила 240 мг на добу. Найпоширенішим побічним ефектом була дозозалежна втома, яка зазвичай зникала після зменшення дози.

Лікування цукрового діабету 2 типу, недостатньо контрольований метформіном з ліраглутидом або ситагліптином: рандомізоване, відкрите дослідження паралельної групит

Піврічне дослідження, проведене R.E.Pratley та співавт. Включили пацієнтів, які приймали щонайменше 1500 мг метформіну щодня протягом принаймні 3 місяців та мали рівні HbA1c від 7,5% до 10,0%. Одна група лікування отримувала 1,2 мг щоденно ліраглутиду (n = 225), інша 1,8 мг щодня ліраглутиду (n = 221) підшкірним введенням, а третя отримувала 100 мг перорального ситагліптину (n = 219) щодня протягом 26 тижнів. HbA1c знижувався на 1,50% та 1,24% при застосуванні ліраглутиду 1,8 мг та 1,2 мг на добу відповідно та при зниженні на 0,90% при застосуванні ситагліптину. Як небажана подія нудота була частіше у ліраглутиду (1,8 мг: 27%, 1,2 мг: 21%), ніж у ситагліптину (5%). Частота незначних епізодів гіпоглікемії становила близько 5% у всіх групах лікування. Дослідження підтримало Novo Nordisk.

Порівняння пероральної комбінації пірораридин - артесунат із фіксованою дозою та комбінації артеметер - люмефантрин без ускладнень Плазмодій фальціпарум у дітей та дорослих з малярією: рандомізована, подвійна манекен, паралельна група, III. фазовий тест на неповноцінність

А. К. Чефу та його колеги лікували пацієнтів віком від 3 до 60 років у семи африканських та трьох південно-східних азіатських регіонах. Одна група (n = 849) отримувала комбінацію піронаридин-артезунат (180 мг піронаридину + 60 мг артесунату на таблетку) один раз на день, а інша (n = 423) отримувала комбінацію артеметр-люмефантрин (20 мг артеметра + 120 мг люмефантрину на таблетку ) двічі на день у дозі залежно від маси тіла. Первинною кінцевою точкою була скоригована ПЛР адекватна паразитологічна відповідь (PCR-ACPR) на 28 день. Показники PCR-ACPR у двох популяціях на протокол становили 99,5% та 99,2%, відповідно, різниця не була суттєвою, але критерій неінферентності був дотриманий. Побічні реакції спостерігались у 60,0% та 57,7% відповідно. Найпоширенішою побічною реакцією була еозинофілія (6,2% та 5,7% відповідно). 6,2% пацієнтів у групі піронаридин-артесунат та 1,7% пацієнтів у групі артеметер та люмефантрин не завершили дослідження. Дослідження було підтримане Shin Poong Pharmaceutical and Medicines for Malaria Venture.

Журнал Американської медичної асоціації (JAMA)

Споживання доданого цукру та дисліпідемія серед дорослих американців

J. A. Welsh та ін. Включили 6 113 американських дорослих у своє поперечне дослідження за результатами Національного обстеження здоров’я та харчування (NHANES) 1999–2006. Учасники були згруповані за кількістю доданого цукру, який вони споживали у відсотках від їх денної норми споживання калорій: менше 5% (референтна група), 5–10%, 10–17,5%, 17,5–25% або 25 більше, ніж%. В середньому 15,8% калорій, що вживаються, надходили з додаванням цукру. Середній скоригований рівень холестерину ЛПВЩ для кожної групи становив 587, 575, 537, 510 та 477 мг/л відповідно в порядку збільшення споживання доданих цукрів. Середні геометричні значення рівнів тригліцеридів становлять 1050, 1020, 1110, 1130 та 1140 мг/л відповідно. Значення холестерину ЛПНЩ у жінок складають 1160, 1150, 1180, 1210 та 1230 мг/л. Жодної суттєвої тенденції рівня ЛПНЩ-холестерину у чоловіків не спостерігалось. Споживачі принаймні 10% доданого цукру мали на 50–300% більше шансів мати низький рівень ЛПВЩ, ніж референтна група.

Розвиток мовлення у дітей після кохлеарної імплантації: проспективне поздовжнє дослідження (CDaCI)

Дж. К. Ніпарко та його колеги вивчали мовленнєвий розвиток дітей, яким проводили кохлеарну імплантацію до 5-річного віку (n = 188), та слухаючи дітей подібного віку (n = 97) у 2002-2004 рр. У 6 центрах США. Подальші заходи тривали з 2005 по 2008 рік. Діти, яким проводили кохлеарну імплантацію, розвивались більше в мовленні та розумінні мови, ніж можна було зробити висновок з оцінки перед імплантацією, хоча середні показники не досягли вікових рівнів через 3 роки. Імплантація в молодшому віці призвела до швидшого розвитку розуміння мови та мовлення. На основі результатів багатоваріантного аналізу, кращий залишковий слух перед імплантацією, вищі показники взаємодії батьків і дітей та вищий соціально-економічний статус були пов'язані з більшими покращеннями розуміння мови та мовлення.

Зв'язок між материнським зростом та дитячою смертністю, недостатньою вагою та затримкою росту в країнах з низьким та середнім рівнем доходу

Е. Йозалтін та його колеги проаналізували 109 демографічних та медичних обстежень з 54 країн між 1991 і 2008 роками. Сукупність досліджень становила національну репрезентативну вибірку немовлят та дітей у віці 0–59 місяців, народжених від матерів у віці 15–49 років. Розміри зразків становили 2 661 519 (смертність), 587 096 (зменшення маси тіла), 558 347 (затримка росту) та 568 609 (атрофія). Середній рівень відповіді щодо смертності для всіх обстежень становив 92,8%. Згідно з виправленими моделями, зріст матері на 1 см асоціювався з абсолютним зниженням ризику дитячої смерті на 0,0014; це знизило абсолютний ризик низької маси тіла на 0,0068, затримки росту на 0,0126 та атрофії на 0,0005. Абсолютний ризик смертності для дітей найвищих матерів становив 0,073, а для дітей найменших матерів - 0,128. Ступінь зростання зросту матері на 1 см був пов'язаний із зменшенням ризику смерті дитини залежно від країни (від 0,978 до 1,011); Зниження ризику було виявлено статистично значущим у 46 з 54 країн.

2009 Пандемічний вірус грипу A (H1N1) у вагітних жінок у США

А. М. Сістон та його колеги розглянули випадки в США, про які повідомляли Американські центри контролю за захворюваннями (CDC), коли вагітна жінка була інфікована грипом A (H1N1), а симптоми проявилися з квітня по грудень 2009 року. У період з квітня по серпень 2009 року було виявлено 788 випадків грипу під час вагітності. Тридцять один з пацієнтів помер (що становить 5% смертей, пов’язаних із грипом за цей період), а також госпіталізовано 509 жінок, 115 з яких потрапили до реанімаційного відділення. Вагітні жінки, у яких лікування грипу розпочато більш ніж через 4 дні після появи симптомів, частіше потрапляли до відділення інтенсивної терапії, ніж ті, хто отримував лікування протягом 2 днів з моменту появи симптомів - у останньої групи сталася лише одна смерть. Згідно з подальшим збором даних CDC, до кінця 2009 року ще 165 вагітних жінок потрапили до реанімаційного відділення з приводу грипозної інфекції H1N1, 56 з яких померли. Із смертей 4 трапились у першому, 16 у другому та 36 у третьому триместрі.

Медичний журнал Нової Англії (NEJM)

Вплив натеглініду на частоту діабету та серцево-судинних подій: рандомізоване подвійне сліпе дослідження (NAVIGATOR)

Дослідницька група NAVIGATOR лікувала 9306 пацієнтів із порушеннями толерантності до глюкози (IGT) та серцево-судинними захворюваннями або факторами ризику натеглінідом (до 60 мг тричі на день) або плацебо, валсартаном або плацебо на додаток до програми модифікації способу життя. За долею учасників стежили з точки зору розвитку діабету та життєвого стану із середнім спостереженням 5,0 та 6,5 років відповідно. Було виявлено три первинні змінні результату: початок нового діабету, вузький серцево-судинний результат (серцево-судинна смертність + нефатальний інфаркт міокарда + нефатальний інсульт + госпіталізація з приводу серцевої недостатності) та широкий серцево-судинний результат (елементи вузької госпіталізації) + артеріальна реваскуляризація) . Загалом, натеглінід не зменшив кумулятивну частоту діабету порівняно з плацебо (36% проти 34%) і не суттєво покращив вузький та широкий серцево-судинний результат (7,9% проти 8,3% та 14,2%, відповідно). Проти 15,2% ), проте збільшив ризик гіпоглікемії.

Вплив валсартану на частоту діабету та серцево-судинних подій: рандомізоване подвійне сліпе дослідження (NAVIGATOR)

Структура цього піддослідження NAVIGATOR була такою ж, як у натеглініду. Валсартан суттєво знижував кумулятивну частоту діабету під час спостереження (33,1% проти 36,8%). При лікуванні валсартаном не спостерігалось значних змін у серцево-судинних кінцевих точках (вузький результат: 8,1% проти 8,1%, більш широкий результат: 14,5% проти 14,8%). Дані показують, що відносне зниження ризику захворюваності на діабет на 5% досягається при п’ятирічному лікуванні валсартаном у поєднанні зі зміною способу життя.

Поступово розширені втручання або відкрита некросектомія при некротизуючому панкреатиті: рандомізоване багатоцентрове дослідження

H. C. van Santvoort та співавт., 88 пацієнтів з некротизуючим панкреатитом, які підозрювали або підтверджували інфіковану некротичну тканину або отримували або відкриту некросектомію, або поступово розширені втручання. В останній групі спочатку проводили черезшкірне дренування, а потім, за необхідності, малоінвазивну ретроперитонеальну некросектомію. Первинна кінцева точка складалася з основних ускладнень (виникнення поліорганної недостатності або множинних системних ускладнень, перфорація внутрішніх органів або внутрішньошкірна фістула, крововиливи) та летальність. Первинна кінцева точка спостерігалася у 69% при відкритій некросектомії та у 40% при поступово розширених втручаннях. 35% пацієнтів останньої групи отримували лише черезшкірний дренаж. Поліорганна недостатність, що почалася, мала рідше при поступово розширених втручаннях (12% проти 40%). Істотної різниці в смертності між цими двома групами не було (19% проти 16%). Стратегія поступового втручання була більш сприятливою з точки зору розрізу грижі та частоти діабету, що почався (7% проти 24% та 16% проти 38%, відповідно).