ендокринних

Ожиріння стало епідемією на рубежі тисячоліть, вражаючи як розвинені, так і країни, що розвиваються сьогодні. Це не лише спричиняє серйозні наслідки для здоров’я через пов’язаність із кардіометаболічними та раковими захворюваннями, але, отже, також представляє значне соціально-економічне навантаження для суспільства.

Визначення та класифікація ожиріння

Для визначення ступеня надмірної ваги та ожиріння використовують різні критерії. На практиці найбільш вживаним варіантом є обчислення індексів ваги-зросту, найчастіше індексу маси тіла (ІМТ). ІМТ обчислюють за такою формулою: вимірюють масу тіла в кг/вимірюють висоту тіла в м, помножену на секунду (ІМТ = кг/м2). Також слід враховувати розподіл жиру для оцінки ризиків для здоров’я, пов’язаних із ожирінням. За розподілом жиру ми розпізнаємо два типи ожиріння:

  • менш небезпечні гіноїдний тип (ожиріння жіночого типу або ожиріння у формі груші) з накопиченням у стегнах та стегнах
  • a андроїдний тип (ожиріння чоловічого типу або також ожиріння у формі яблука), коли жир накопичується в животі.

Надмірне накопичення жиру в животі значно збільшує ризик ускладнень, спричинених ожирінням. Простим показником розподілу жиру в організмі є окружність талії.

Поява ожиріння у світі та Словаччині

За даними ВООЗ (Всесвітньої організації охорони здоров’я), у 1995 році у світі було 200 мільйонів людей із ожирінням, у 2000 році - 300 мільйонів людей із ожирінням та до 700 мільйонів людей із ожирінням у віці старше 15 років у 2015 році. У розвиненому світі в США найбільше людей з ожирінням. Це стосується не тільки дорослих жінок і чоловіків, але і дітей. Останні дані показують, що 36% ожиріння населення США. У Європі поширеність ожиріння становить від 10 до 20% серед чоловіків та 15-25% серед жінок, і практично половина населення має надлишкову вагу. Освіта та вищий фінансовий дохід зменшують рівень ожиріння. Доведено, що серед сільського населення рівень ожиріння вищий, ніж у міського населення.

За останніми даними 2012 року, лише 38,2% населення Словаччини має оптимальну масу тіла, 36,2% населення має надмірну вагу та 25,6% мають ожиріння. Ситуація у чоловіків серйозніша, лише 31,2% з них мають нормальну вагу.

Етіопатогенез ожиріння

Таблиця No 2: Етіопатогенетична класифікація ожиріння
Тип ожирінняХарактеристика
загальне ожиріння> 90% усіх видів ожиріння спричинені взаємодією обезогенного середовища та генетичною схильністю
ожиріння при ендокринопатіяхожиріння при ендокринопатіях гіпотиреоз
Синдром Кушинга
дефіцит гормону росту
синдром полікістозу яєчників
інсулінома
наркотичне ожирінняліки, що впливають на механізми контролю ваги або диференціацію та накопичення жирів у жировій тканині
ожиріння при ураженні ЦНСпошкодження центрів контролю прийому їжі
синдроми, що супроводжуються ожиріннямдуже рідкісні спадкові захворювання - супроводжуються типовим спектром вроджених вад
моногенне ожиріннядуже рідко, що призводить до мутації одного гена та важкого ожиріння
ожиріння, спричинене іншими факторамистійкі органічні забруднювачі
недостатній час сну
аденовірусна інфекція

Клінічне обстеження хворого на ожиріння

Історія - є основою будь-якого обстеження пацієнта, включає початок та попереднє лікування ожиріння.
Медичний огляд - зріст і вага (ІМТ обчислюється на основі виміряних величин), окружність талії, артеріальний тиск.
Лабораторні дослідження - глюкоза натще, ліпідний спектр (загальний холестерин, холестерин ЛПВЩ, холестерин ЛПНЩ, триацилгліцерини), сечова кислота, сечовина та креатинін, Na, K, Cl, функція щитовидної залози - ТТГ, печінкові проби (АСТ, АЛТ, білірубін, АЛП), вітамін D, Ca, P, аналіз крові, хімічна сеча, ЕКГ у спокої, при необхідності HbA1c, пероральний тест на толерантність до глюкози, інсулінемія, кортизол у плазмі крові.
Антропометричні методи - визначення кількості та розподілу жиру в організмі.

Ендокринні причини ожиріння

Причиною ожиріння може бути гормональна гіперфункція, гіпофункція або дисфункція. Менше 1% пацієнтів із ожирінням мають захворювання, яке пояснює ожиріння - найпоширенішим з яких є ендокринопатії. Сюди входять гіпотиреоз, синдром Кушинга, дефіцит гормону росту, дефіцит тестостерону, синдром полікістозних яєчників, інсулінома, пошкодження гіпоталамуса та генетичні синдроми.

Гіпотиреоз

Фізіологічне функціонування щитовидної залози з достатнім рівнем тироксину є важливою передумовою адекватного метаболізму організму. Лабораторним показником гіпотиреозу є підвищений рівень тиреотропного гормону - ТТГ або знижений вміст вільного тироксину (fT4). Діагноз також включає дослідження аутоантитіл проти пероксидази щитовидної залози (aTPO) - рівень підвищується пізніше і зберігається тривалий час - та антитіл проти тиреоглобуліну (aTG) - рівень підвищується раніше, він нормалізується швидше. Дослідження аутоантитіл має важливе значення для визначення етіології гіпотиреозу. Динаміка титрів антитіл зазвичай не має клінічного значення. Гіпотиреоз пов’язаний не тільки із уповільненням метаболізму та збільшенням ваги, але і зі збільшенням рівня ліпідів, особливо загального холестерину та холестерину ЛПНЩ. Заміна гормонального дефіциту забезпечується щоденним введенням L-тироксину з титруванням дози відповідно до клінічного стану та лабораторних показників щитовидної залози.

Синдром Кушинга

Глюкокортикоїди - ендогенні чи екзогенні - мають значний вплив на проміжний метаболізм. Надлишок глюкокортикоїдів може спричинити гіперглікемію, гіперінсулінемію, втрату м’язів та збільшення ваги при ненормальному розподілі жиру. Гіперкортицизм може виникнути внаслідок перевиробництва кортизолу безпосередньо наднирковими залозами або через перевиробництво АКТГ (адренокортикотропного гормону) з гіпофіза або паранеопластично, або введенням глюкокортикоїдів за іншим показанням, особливо для їх імунодепресивного ефекту. Хоча глюкокортикоїди мають ліполітичну дію, синдром Кушинга характеризується повільним збільшенням ваги пацієнта та центральним типом ожиріння. Як правило, жир накопичується в області обличчя, шийки матки, тулуба і живота, ожиріння зазвичай не страждає від кінцівок.

Діагностика полягає в лабораторному підтвердженні гіперкортицизму, ми досліджуємо базальну кортизолемію та кортизолурію, скорочену, і, якщо потрібно, класичний тест на дексаметазон, рівень АКТГ, а діагностика включає методи візуалізації. Лікування в першу чергу причинно-наслідкове та оперативне.

Дефіцит і надлишок гормону росту

Гормон росту не тільки забезпечує ріст, але також має численні метаболічні та біологічні ефекти, безпосередньо або через IGF-1. Дефіцит гормону росту пов’язаний з неадекватним співвідношенням жирової та м’язової тканини, кількість вісцерального жиру збільшується, м’язова маса зменшується, щільність кісткової тканини погіршується. У дорослих пацієнтів порушується фізична працездатність та погіршується якість життя, спостерігається більш центральний тип ожиріння та підвищений ризик серцево-судинних ускладнень. Спочатку діагностика складається з обстеження рівнів IGF-1. Якщо є підозра на дефіцит, ми проводимо стимуляцію в тесті на інсулін; якщо це неможливо, використовується тест на аргінін (GHRH/соматоліберин). Лікування полягає у заміщенні рекомбінантним гормоном росту.

Надлишок гормону росту спричиняє зменшення споживання вуглеводів та погіршує засвоєння глюкози клітинами. Клінічно це проявляється як акромегалія, потовщення рис обличчя або набряк повік. Існує збільшення ваги, але це не ожиріння. Діагностика грунтується на дослідженні рівня IGF-1 та рівня гормону росту та на діагностиці локалізації (МР гіпофіза). Лікування хірургічне, променеве або медикаментозне при необхідності.