ВИЗНАЧЕННЯ ТА ЕТІОПАТОГЕНЕЗ Топ

травного

Протозойна хвороба дванадцятипалої кишки і тонкої кишки з тривалою діареєю.

1. Етіологічний засіб: Giardia intestinalis (G. lamblia), є джгутикоподібним, який паразитує в дванадцятипалій кишці та тонкій кишці. Його життєвий цикл складається з двох стадій: стійкої форми (циста) та вегетативної форми (трофозоїт). Кіста - це інфекційна форма. Проковтування близько 10-100 кіст ініціює захворювання. Кісти виділяють трофозоїти під впливом соляної кислоти → прилипають до слизової оболонки товстої кишки, руйнуючи межу щітки ентероцитів та структуру ворсинок (атрофія) → призводять до зменшення поверхні кишкового всмоктування та прискореного клітинного обміну функціонально незрілих ентероцитів. Під впливом лугів (жовчі) трофозоїти перетворюються на цисти, які виводяться разом з калом.

2. Водосховище та шляхи передачі: водосховищем є переважно людина, а також численні види домашніх ссавців (собаки, коти) та дикі (наприклад, бобри); інфекція легко поширюється по травних, фекально-оральних шляхах, руками, фомітами, питною або рекреаційною водою, наприклад. напр. басейни, озера, річки) та продуктами харчування, забрудненими цистами.

3. Епідеміологія: G. intestinalis поширений у всьому світі і є ендеміком у країнах, що розвиваються. У розвинутих країнах це трапляється епізодично та епідемічно через забруднення питної води або передачу в закритих приміщеннях (ясла, дитячі садки, дитячі будинки, заклади для людей з розумовими вадами) або арально-анальний секс.

Фактори ризику: подорожі до країн, що розвиваються; споживання неочищеної води з потоків, річок або озер; погана санітарія; робота в дитячих садках, дитячих садках, дитячих будинках, центрах хронічної допомоги людям з розумовими вадами; інфіковані партнери (співмешканці); орально-анальний та генітально-анальний секс з наступним генітально-оральним; гіпотрофія та кахексія, імунодефіцити, особливо гіпогаммаглобулінемія та дефіцит IgA (фактор ризику важкого та рецидивуючого лямбліозу); ахлоргідрія шлунку та вживання препаратів, що пригнічують шлункову секрецію, резекція шлунка.

4. Інкубаційний період та зараженість: інкубаційний період від кількох днів до кількох тижнів (у середньому 9 днів). Хвора людина є джерелом зараження для оточуючих людей. У вологому та холодному середовищі цисти зберігають заразність протягом декількох місяців, вони стійкі до хлору.

КЛІНІЧНА КАРТИНА ТА ПРИРОДНА ІСТОРІЯ Верх

1) безсимптомна колонізація: найчастіше; в більшості випадків це поступається самовільно

2) гострий гастроентерит (триває 7-14 днів, як правило, самообмежена хвороба; у 30-50% переходить у хронічну форму): переважає водяниста діарея, без крові або слизу та болю в епігастральній коліці (скарги на диспепсичні явища); можлива слабкість, здуття живота, анорексія, втрата ваги, рідко блювота та лихоманка

3) хронічний шлунково-кишковий синдром з мальабсорбцією (кишкова стеаторея): симптоми, подібні до симптомів гострої картини, але більш слабкі, періодично повторюються; частіше зустрічається у дітей і може призвести до недоїдання та затримки росту

4) атипові симптоми: кропив'янка, реактивний артрит. Можливий розвиток вторинної непереносимості лактози, кахексії, холангіту та холециститу.

У людей з лямбліозом в анамнезі не формується постійний імунітет, і можливі повторні інфекції.

1. Ідентифікація найпростіших при мікроскопічному дослідженні (однозначне підтвердження інфекції):

1) дослідження зразків калу на наявність кіст, основний метод; провести дослідження на трьох серійних зразках, відібраних кожні 2 дні (чутливість

2) дослідження зразків калу на наявність трофозоїтів (чутливість

50%): можливо при діарейному стільці шляхом прямого мокрого дослідження, проведеного швидко після отримання зразків

3) Дослідження вмісту аспірованої дванадцятипалої кишки після встановлення катетера (проводиться нечасто): пряме свіже обстеження слід робити відразу після отримання аспірату; проводити, якщо дослідження калу та серологічні тести не підтверджують діагноз

4) Морфологічне дослідження біопсії слизової оболонки дванадцятипалої кишки або тонкої кишки шляхом ендоскопії: в особливих випадках, коли є інші показання до ендоскопії (наприклад, диспепсія) або для гістопатологічного дослідження слизової оболонки кишечника (наприклад, підозра на ентеропатію); атрофія ворсинок кишечника (зазвичай часткова) і видимі трофозоїти на поверхні слизової.

2. Інші тести, що виявляють G. intestinalis у фекаліях: виявлення антигенів паразитів (ІФА, імунофлуоресцентний тест): скринінг; іноді отримують хибнопозитивні результати. Вказується підтвердження позитивного результату мікроскопічним дослідженням (калом). Виявлення ДНК паразитів (RT-PCR): висока чутливість і специфічність; може замінити мікроскопічні тести.

3. Серологічні тести: виявлення специфічних IgM та IgG антитіл проти G. intestinalis у сироватці крові (ІФА або імунофлюоресценція).

Для встановлення безсумнівного діагнозу необхідно виявити кісти або трофозоїти при мікроскопічному дослідженні вмісту калу або дванадцятипалої кишки, кісти в калі методом прямої імунофлюоресценції або ДНК G. intestinalis методом RT-PCR.

У пацієнта з клінічними симптомами лямбліозу та епідеміологічним анамнезом із типовими даними (перебування в ендемічних районах, контакт або проживання з хворими людьми або осередок епідемії у закритих умовах) може бути розглянуто емпіричне лікування. Зникнення симптомів після лікування підтверджує діагноз. Провести паразитологічні дослідження на всіх співмешканцях пацієнта.

Інші причини тривалої або хронічної діареї → Розділ. 1,9 та біль у животі → розд. 1.15.

1. Симптоматичне лікування, як у випадку діареї → розділ. 1.9.

2. Лікування антипротозойними препаратами (з епідеміологічних причин всі інфіковані повинні лікуватися незалежно від наявності або відсутності симптомів, включаючи всіх інфікованих співмешканців):

1) Лікування на вибір: метронідазол 250-500 мг 2 рази на добу протягом 5-7 днів або тинідазол PO 2 г в одній дозі або нітазоксанід PO 500 мг 2 рази на добу протягом 3 днів

2) лікування другого ряду: альбендазол РО 400 мг протягом 5 днів або мебендазол РО 200 мг 3 рази на день протягом 5 днів

3) лікування вагітних: у легких випадках це не потрібно; коли є важкі симптоми → паромоміцин РО (не всмоктується) 10 мг/кг 3 × д протягом 5-10 днів

4) лікування рецидивів або неефективність початкового лікування (10-20%): паромоміцин РО 10 мг/кг 3 × д протягом 5-10 днів.

Критерії лікування: зникнення найпростіших зі стільця через 2-4 тижні після закінчення лікування (визначення контролю антигену паразита або мікроскопічне дослідження). Рецидиви після лікування з’являються через 2-8 тижнів і можуть протікати безсимптомно.

1. Дотримання гігієнічно-санітарних норм.

2. Обережно мийте фрукти та овочі чистою водою, уникайте продуктів невідомого походження, уникайте води невідомого походження, а також води з потоків, річок чи озер. Кулінарія руйнує цисти.

3. Усунути хворих на діарею з роботи в яслах, садочках та установах по догляду за людьми з розумовими вадами, поки діарея не зникне і стілець не стане негативним.

4. Періодичний паразитологічний контроль обробників продуктів харчування у закладах.