tbl flm 20x5 мг (блістер. ПВХ/Al)
Зміст короткого опису характеристик (SPC)
Додаток № 1 до повідомлення про внесення змін, ev. №: 2012/08991
КОРОТКА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОДУКЦІЇ
НАЗВА ЛІКУВАННЯ
таблетки, вкриті плівковою оболонкою
ЯКІСНИЙ І КІЛЬКІСНИЙ СКЛАД
Кожна таблетка тирозолу 5 мг, вкрита плівковою оболонкою, містить 5 мг тіамазолу.
Кожна таблетка тирозолу 10 мг, вкрита плівковою оболонкою, містить 10 мг тіамазолу.
Тирозол 5 мг містить 200 мг моногідрату лактози, див. Розділ 4.4.
Тирозол 10 мг містить 195 мг моногідрату лактози, див. Розділ 4.4.
Повний перелік допоміжних речовин див. У розділі 6.1.
ФАРМАЦЕВТИЧНА ФОРМА
Таблетка, вкрита плівковою оболонкою.
Тирозол 5 мг - жовта, кругла, 9 мм двоопукла таблетка, вкрита плівковою оболонкою, з рискою з обох боків.
Тирозол 10 мг - сіро-оранжева, кругла, 9 мм двоопукла таблетка, вкрита плівковою оболонкою, з рискою з обох боків.
Таблетку можна розділити на рівні дози.
КЛІНІЧНІ ДАНІ
Терапевтичні показання
Лікування гіпертиреозу, включаючи:
консервативне лікування гіпертиреозу, особливо при малому або відсутньому зобі,
підготовка до операції при всіх формах гіпертиреозу,
підготовка до променевої терапії, особливо у пацієнтів з важким гіпертиреозом,
тимчасове лікування після введення радіойоду,
профілактичне лікування у пацієнтів із прихованою формою гіпертиреозу, вегетативної аденоми або гіпертиреозу в анамнезі до введення йоду (наприклад, йодна контрастна речовина).
4.2 Дозування та спосіб введення
Тіамазол є активним метаболітом карбімазолу, але 1 мг тіамазолу не є еквівалентом 1 мг карбімазолу. Це слід враховувати на початку лікування тіамазолом або при переході з карбімазолу на тіамазол. Слід дотримуватися наступних рекомендацій щодо дозування.
Загальні рекомендації щодо дозування
Дозування у дорослих
Залежно від тяжкості захворювання та споживання йоду, лікування зазвичай починають із щоденної дози тіамазолу від 10 до 40 мг. У багатьох випадках гальмування вироблення гормонів щитовидної залози зазвичай можна досягти початковими дозами від 20 до 30 мг тіамазолу на добу. У менш важких випадках може не знадобитися повна інгібуюча доза, і тому може бути розглянута нижча початкова доза. У більш важких випадках гіпертиреозу може знадобитися початкова доза 40 мг тіамазолу.
Доза коригується відповідно до індивідуальних умов залежно від метаболічного стану пацієнта, який визначається розвитком рівня гормонів щитовидної залози.
Для підтримуючого лікування рекомендується одна з наступних процедур:
щоденна підтримуюча доза від 5 до 20 мг тіамазолу в поєднанні з левотироксином для профілактики гіпотиреозу,
монотерапія щоденними дозами від 2,5 до 10 мг тіамазолу.
Індукований йодом гіпертиреоз може вимагати вищих доз.
Застосування у дітей та підлітків (у віці від 3 до 17 років)
Початкову дозу для лікування у дітей та підлітків (у віці від 3 до 17 років) слід коригувати відповідно до маси тіла пацієнтів. Зазвичай лікування починають із дози 0,5 мг/кг, розділеної на 2 або 3 рівні прийоми. Для підтримуючого лікування дозу можна зменшити та вводити один раз на день на основі реакції пацієнта на лікування. Для профілактики гіпотиреозу необхідне додаткове лікування левотироксином.
Загальну добову дозу 40 мг/добу не слід перевищувати.
Застосування дітям (віком від 2 років)
Безпека та ефективність тіамазолу у дітей віком від 2 років не систематично оцінювались.
Тому застосування тіамазолу дітям віком до 2 років не рекомендується.
Консервативне лікування гіпертиреозу
Метою лікування є досягнення метаболічного стану еутиреоїду та тривалої ремісії після обмеженої тривалості лікування. Залежно від лікуваних пацієнтів, ремісії можна досягти максимум
50% випадків через рік. Зафіксована частота ремісії значно варіюється у випадках без повного пояснення основних причин. Факторами, які можуть тут спрацювати, є тип гіпертиреозу (імуногенний чи неімуногенний), тривалість лікування, доза тіамазолу, а також споживання йоду в їжі та харчових добавках.
Консервативне лікування гіпертиреозу зазвичай триває від 6 місяців до 2 років (в середньому 1 рік). Статистично можливість ремісії зростає із часом лікування. У випадках, коли ремісії захворювання неможливо досягти і неможливо застосувати остаточну терапію, тіамазол можна вводити протягом тривалого часу з мінімально можливою дозою без або в поєднанні з низькою дозою левотироксину.
Пацієнти з великим зобом та звуженою трахеєю повинні отримувати лише короткочасне лікування тіамазолом, оскільки тривале введення може спричинити ріст зоба. Необхідний ретельний контроль за лікуванням (рівень ТТГ, діаметр трахеї). Лікування слід поєднувати з подальшим введенням левотироксину.
Передопераційне лікування
Тимчасова попередня терапія (від 3 до 4 тижнів або довше, якщо потрібно окремо) може допомогти досягти метаболічного стану еутиреоїду, тим самим зменшуючи ризик операції.
Хірургічне лікування слід проводити, як тільки пацієнт перебуває в еутиреозі. В іншому випадку необхідно вводити левотироксин. Лікування можна припинити за день до операції.
Індуковане тіамазолом підвищення крихкості та ризик кровотечі з тканини щитовидної залози можна компенсувати подальшим передопераційним введенням високих доз йоду протягом останніх десяти днів перед операцією (лікування йодом Плумера).
Лікування перед застосуванням радіойоду
У важких випадках гіпертиреозу особливо важливо досягти еутиреозу перед початком прийому радіойоду, оскільки в рідкісних випадках тиреотоксичний криз стався без такого лікування після такого лікування.
Примітка: Похідні тіонаміду можуть зменшити чутливість тканини щитовидної залози до введення радіойоду. Необхідно уникати активації паранодулярної тканини вегетативних аденом попереднім лікуванням при запланованій терапії радіойодом.
Перехідне лікування після застосування радіойоду
Тривалість лікування та дозування слід коригувати індивідуально залежно від тяжкості клінічного стану та передбачуваного часу, коли терапія радіойодом стає ефективною (приблизно від 4 до 6 місяців).
Профілактичне лікування пацієнтів із ризиком розвитку гіпертиреозу в результаті введення йодовмісних речовин з діагностичною метою
Щоденну дозу від 10 до 20 мг тіамазолу та/або 1 г перхлорату зазвичай вводять протягом приблизно 10 днів (наприклад, у разі виведення нирками контрастної речовини). Тривалість лікування залежить від того, як довго контрастна речовина залишається в організмі.
Спеціальні групи пацієнтів
Плазмовий кліренс тіамазолу знижується у пацієнтів із порушеннями функції печінки. Тому слід вводити найнижчу можливу дозу та ретельно спостерігати за пацієнтами.
Оскільки відсутні дані про фармакокінетику тіамазолу у пацієнтів з нирковою недостатністю, рекомендується ретельне індивідуальне коригування дози під ретельним контролем пацієнта. Слід вводити мінімально можливу дозу.
Хоча у пацієнтів літнього віку не очікується накопичення дози, рекомендується ретельне індивідуальне коригування дози під ретельним контролем пацієнта.
Спосіб введення
Таблетки слід ковтати цілими з великою кількістю рідини.
На початку лікування високих доз гіпертиреозу вищезазначені добові дози можна розподіляти та приймати через рівні проміжки часу протягом дня.
Підтримуючу дозу можна приймати відразу вранці під час або після сніданку.
4.3 Протипоказання
Тирозол не можна застосовувати пацієнтам:
гіперчутливість до тіамазолу, інших похідних тіонаміду або до будь-якої допоміжної речовини, перерахованої в розділі 6.1.,
з помірними та важкими порушеннями крові (гранулоцитопенія),
з холестазом перед початком лікування, яке не викликане гіпертиреозом,
з попереднім пошкодженням кісткового мозку після лікування карбімазолом або тіамазолом.
Комбінована терапія з тіамазолом та тиреоїдними гормонами протипоказана під час вагітності (див. Розділ 4.6).
4.4 Особливі попередження та запобіжні заходи щодо використання
Тирозол не слід застосовувати пацієнтам із:
в анамнезі легкі реакції гіперчутливості (наприклад, алергічний висип, свербіж).
Тіамазол слід застосовувати лише короткочасно і під ретельним контролем пацієнтів з:
великий зоб зі звуженням трахеї через ризик зростання зоба.
Повідомлялося про агранулоцитоз приблизно у 0,3-0,6% випадків, і перед початком лікування пацієнта слід повідомити про симптоми (стоматит, фарингіт, лихоманка). Зазвичай це відбувається протягом перших тижнів лікування, але може також відбуватися через кілька місяців після початку та при повторному початку лікування. Рекомендується ретельний моніторинг показників крові до і після лікування, особливо у випадках раніше наявної легкої гранулоцитопенії. У разі виникнення будь-якого з цих симптомів, особливо протягом перших тижнів лікування, пацієнту слід доручити негайно звернутися до лікаря для визначення рівня крові. У разі підтвердження агранулоцитозу прийом препарату слід припинити.
Інші мієлотоксичні побічні реакції рідкісні у рекомендованих дозах. Мієлотоксичні побічні реакції часто повідомлялися при застосуванні високих доз тіамазолу (приблизно 120 мг на день). Цю дозу слід застосовувати лише за певними показаннями (важке захворювання, тиреотоксичний криз). Виникнення токсичності кісткового мозку під час лікування тіамазолом вимагає припинення прийому препарату та, при необхідності, переходу на інший тиреостатичний засіб.
Передозування може призвести до субклінічного або клінічного гіпотиреозу та росту щитовидної залози через підвищення рівня ТТГ. При досягненні еутиреозу дозу тіамазолу слід негайно зменшити і, якщо необхідно, одночасно застосовувати левотироксин. Повне припинення прийому тіамазолу та продовження прийому лише левотироксину не рекомендується.
Ріст щитовидної залози при лікуванні тіамазолом, незважаючи на пригнічення ТТГ, зумовлений основним захворюванням
і не можна запобігти подальшому лікуванню левотироксином.
Досягнення нормальних рівнів ТТГ є вирішальним для мінімізації ризику ендокринної орбітопатії або погіршення стану. Однак цей стан часто не залежить від перебігу захворювання щитовидної залози. Подібне ускладнення не є підставою для зміни відповідної схеми лікування і не повинно розглядатися як несприятливий ефект від правильно скоригованого лікування.
У низькому відсотку випадків після тиреостатичного лікування може виникнути уповільнений гіпотиреоз без подальших заходів абляції. Можливо, це не побічна реакція на лікарський засіб, а наслідок запального або деструктивного процесу в паренхімі щитовидної залози внаслідок основного захворювання.
Зменшення патологічно підвищеного споживання енергії при гіпертиреозі може призвести до (загалом бажаного) збільшення ваги під час лікування тіамазолом. Пацієнтів слід інформувати, що поліпшення клінічного стану нормалізує споживання енергії.
Тирозол містить лактозу, тому його не слід застосовувати пацієнтам з рідкісними спадковими проблемами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа або порушеннями всмоктування глюкози.
4.5 Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодії
Дефіцит йоду збільшує реакцію щитовидної залози на тіамазол, а надлишок йоду зменшує цю реакцію. Інші прямі взаємодії з іншими препаратами не відомі. Однак слід враховувати метаболізм та елімінацію інших препаратів, які можуть прискоритись при гіпертиреозі. Їх нормалізація відбуватиметься у зв'язку з поступовою нормалізацією функції щитовидної залози. При необхідності дозування необхідно відкоригувати.
Крім того, є дані, що лікування гіпертиреозу може нормалізувати підвищену антикоагулянтну активність у пацієнтів з гіпертиреозом.
Досліджень взаємодії у дітей та підлітків не проводилось.
4.6 Фертильність, вагітність та лактація
Вагітність в цілому позитивно впливає на гіпертиреоз. Однак лікування гіпертиреозу часто потрібно, особливо в перші місяці вагітності. Нелікований гіпертиреоз під час вагітності може призвести до серйозних ускладнень, таких як передчасні пологи та вади розвитку. Однак гіпотиреоз, викликаний лікуванням невідповідними дозами тіамазолу, також пов'язаний зі схильністю до викидня.
Тіамазол проникає через плацентарний бар’єр і досягає концентрацій у крові плода, які відповідають концентраціям у сироватці крові матері. Неправильне дозування може призвести до утворення зобу та гіпотиреозу у плода, а також до зменшення ваги при народженні. Неодноразово повідомлялося про часткову аплазію шкіри на головах новонароджених, народжених жінками, які отримували тіамазол. Цей дефект зажив спонтанно протягом декількох тижнів.
Крім того, лікування високими дозами тіамазолу протягом перших тижнів вагітності було пов’язано з деякою структурою різних вад розвитку, наприклад хоаналатрезія, атрезія стравоходу, гіпопластичні соски, затримка психічного та рухового розвитку. На відміну від вищезазначених висновків, кілька тематичних досліджень з пренатальним опроміненням тіамазолу не виявили жодних морфологічних порушень розвитку, залучення щитовидної залози чи фізичного чи інтелектуального розвитку дитини.
Оскільки ембріотоксичний ефект не можна повністю виключити, Тирозол слід застосовувати під час вагітності лише після ретельної оцінки користі та ризику та лише у найнижчій ефективній дозі без подальшого введення гормонів щитовидної залози.
Тіамазол проникає у грудне молоко, де він досягає концентрації, що відповідає материнській концентрації в сироватці крові, і тому існує ризик розвитку гіпотиреозу у немовляти.
Під час лікування тіамазолом можливе годування груддю; однак можна застосовувати лише низькі дози до 10 мг на день без подальшого введення гормонів щитовидної залози.
Функцію щитовидної залози у новонароджених слід регулярно контролювати.
4.7 Вплив на здатність керувати транспортними засобами та працювати з механізмами
Тіамазол не впливає на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами.
4.8 Небажані ефекти
Оцінка побічних реакцій базується на наступних визначеннях частоти виникнення: