Через тридцять років після зміни режиму ми все ще в боргу перед нашими політиками за побудову сучасного громадянського суспільства.
Протягом останніх ста років відмітна, бурхлива історія Угорщини постійно змушувала різні покоління пристосовуватися політично, соціально та економічно. Це нічим не відрізнялося під час останньої великої трансформації, переходу 1989/90 до відновлення парламентської демократії та відновлення умов ринкової економіки. З точки зору тридцяти років варто озирнутися на соціальні зміни та наслідки переходу після політичної трансформації. Як змінилася структура суспільства, склад та ситуація кожної групи? Все це важливо, тому що, замислюючись над цим, ми можемо наблизитись до відповіді, чи можна говорити про сучасне громадянське суспільство в сучасній Угорщині.
Зменшення чисельності населення можна пояснити в основному природними факторами, але в його повільно зростаючій динаміці воно мало свою роль, відповідальність і той факт, що уряди після зміни режиму не розглядали це як справді антициклічне, стратегічне питання, тому вони могли не формувати складної програми щодо населення та соціальної політики. Заходи, вжиті в кожному циклі, або виявились недостатньо ефективними, або надають підтримку тим, хто цього не потребує і хто не може отримати вигоду через низький дохід, тому демографічна віддача від кожного кроку дуже мала. Таким чином, на сьогоднішній день можливість щонайменше тривалого зменшення втрати ваги по суті втрачена, якщо неможливо зменшити втрати в осяжному майбутньому через природу демографічних факторів.
/ Колонія вапна Татабанья 1981 р. Фото: Даллош Іштван /
Окрім програних районів, звичайно, були регіони та міста, які стали переможцями після деякої тимчасової кризи. Для транснаціональних компаній, які приїжджають сюди частково шляхом приватизації, а частково шукають нових інвестиційних можливостей, мішенню з хорошою інфраструктурою, швидким доступом та навченою дешевою робочою силою стали. У десятиліття перехідного періоду та під час часткової реіндустріалізації, що відбулася частково після цього, Дьор, Секешфехервар або Кечкемет, наприклад, стали одними з переможних поселень.
Таким чином, видно, що під час зміни режиму та в наступні десятиліття Угорщина (також) була переоцінена та реорганізована з просторової точки зору. Цей процес характеризується значним збільшенням територіальних диспропорцій, про що свідчать, зокрема, дані про низький рівень освіти та зайнятості, розподіл доходів та просторовий розподіл споживчої сили. На сьогодні відсталі населені пункти та регіони
вони утворюють більш-менш суміжну зону від графства Ноград у північній частині графства Хевеш через Боршод-Абауй-Земплен до Нірсега та Бекеша, і це доповнюється регіоном Південного Задунайя. По суті, це «інша Угорщина», де, на відміну від переможних поселень, сегрегація сильна, місцеві суспільства слабкі та урізані, і більшість тих, хто там живе, живуть у принципово вразливій ситуації, щоденно загрожуючи бідності. У цих районах проживає значна частина бідних та глибоких бідних, які швидко зростали з початку 1990-х років, а потім стабілізувались на високому рівні і дещо зменшувались в останні роки.
Після 1990 р. Приватна власність, можливість набувати та накопичувати приватну власність, або іншими словами, володіння товарами, придатними для отримання доходу, знову стали визначальним фактором соціального (пере) поділу, навіть у громадських місцях. Хоча в Угорщині унікальним способом серед країн радянського блоку вдалося створити невеликі некорпоративні приватні компанії ще в 1982 році, процес зміни власності фактично розгорнувся з 1988 року, напередодні подій політичного переходу. Завдяки приватизації та свободі підприємництва роль та частка приватної власності в угорській економіці стали визначальними до кінця 90-х років, і утворились групи дрібних, середніх та великих підприємців з різною кількістю. Слід зазначити, що невелика кількість з них розпочала свій бізнес ще у 1980-х роках і динамічно зростала після усунення політичних та правових бар'єрів самостійно або завдяки участі у приватизації.
Окрім багатства, доходи, культура (освіта, освіта) та реляційний капітал відігравали важливу роль у структурних перетвореннях, у соціальному переселенні певних груп та людей. Зрозуміло також, що соціальна мобільність була дуже інтенсивною в 1990-х роках, коли мільйони людей втратили колишнє становище і стали невдахами, а сотні тисяч груп опинились у відносному або фактично кращому становищі серед переможців. З початку 2000-х років канали та можливості мобільності поступово припиняються, і немає жодних зусиль чи намірів зупинити цю тенденцію, наприклад, шляхом розробки продуманої, сучасної освітньої політики та підтримання її незалежності від урядові цикли.
Внаслідок зміни режиму соціальні нерівності стали більш помітними та посилились, що суттєво продовжилося у 2000 та 2010 роках. Соціальна диференціація вже була помітно присутня в угорському суспільстві в 1980-х роках, досить вказати на п’яти-шестикратну різницю між найвищими і найнижчими рівнями доходу або повільно зростаючою кількістю мільйонерів цього віку до сотень. Але динаміка процесу розгорнулася в 1990-х, коли він фактично збільшився у вісім-дев'ять разів за відносно короткий проміжок часу. Кількість людей, які втратили роботу та/або впали в бідність через низький дохід, низькі пенсії та тих, хто живе в умовах постійної бідності, була набагато вищою, ніж кількість переможців, які могли стабілізувати або значно покращити свої умови життя. У цій «застряглої» соціальній структурі позиція передається дуже часто вже знизу і вгорі: бідність живе і передається у спадок протягом кількох поколінь, бізнес переходить від засновників до нащадків.
/ Графіка: Szabolcs Ráskai/
Поява Сільської дороги підтримується Міністерством людських ресурсів.