сухожиль

Отримайте більше такого вмісту на своєму WhatsApp негайно і не витрачаючи час на пошук.

Підколінні сухожилля, квадрицепси та сідничні м’язи важливі для спортивних результатів та профілактики травм нижньої частини тіла. Виникає група квадрицепсів, а також та, яка контролює спуск центру маси тіла під час спортивних рухів, таких як біг і стрибки (Neumann, 2010). Однак деякі дані вказують на те, що висока сила чотириголового м’яза може спричинити зсув гомілки вперед і збільшити ризик пошкодження передньої хрестоподібної зв’язки (ACL) (Baratta et al., 1988). Тренування підколінних сухожилків може зменшити гальмування самих підколінних сухожилків, дисбаланс підколінного суглоба та квадрицепса та травми ACL (Baratta et al., 1988).

Тренування групи м’язів чотириголового м’яза непропорційно м’язам підколінних суглобів може пригнічувати ко-активацію підколінних сухожилків, знижувати стабільність суглобів, збільшувати передній переклад гомілки у відповідь на високі сили чотириголового м’яза (Hewett et al., 2001) і потенційно може збільшувати частоту захворювання штамів підколінного сухожилля (Ямамото, 1993). Таким чином, розуміння коефіцієнтів активації підколінного сухожилля до чотирьох часток дуже важливо для продуктивності та запобігання травмам під час різноманітних спортивних рухів, таких як стрибки у стрибках, стояння однієї ноги та маневри швидкого гальмування та повороту (Ямамото, 1993). Такі спортивні рухи також ставлять великий попит на м’язи стегна.

Сіднична та сіднична м’язи мають прикріплення до стегнової і тазової кісток, тому сприяють не тільки рухам нижніх кінцівок, але й стабілізації тазу та тулуба. Недостатня сила або набір цих м’язів може сприяти поганій стійкості тулуба, а також поганому вирівнюванню нижньої кінцівки. Тренування м’язів стегна збільшує вирівнювання нижньої кінцівки, покращує техніку падіння та зменшує ризик травми ACL за рахунок зменшення сили на коліно („коліна в”) (Myer et al., 2008).

Мало досліджень оцінювали активізацію м’язів нижньої частини тіла під час різноманітних вправ на силові вправи нижньої частини тіла. Дослідження оцінювали ненавантажений присідання однієї ноги, випади та підйом платформи на 20,32 см (Bourdreau et al., 2009) та активацію підколінного сухожилля та чотириголового м’яза під час різноманітних вправ із навантаженням на опір. Нижня частина тіла (Ebben, 2009; Ebben et al., 2009). Однак у 28-а міжнародна конференція з біомеханіки у спорті (у місті Маркетт, штат Мічиган, США, у липні 2010 року, Вільям П. Еббен та його група дослідників з Університету Маркетта провели дослідницьку роботу з цієї проблеми. До цього часу жодні дослідження не оцінювали активацію груп м’язів стегна та коліна під час різних вправ на силову підготовку нижньої частини тіла, що включають розгинання стегна та коліна. Отже, метою цього дослідження було кількісно визначити м’язову активацію підколінного сухожилля, чотириголового м’яза та сідничних м’язів під час присідання спини, тяги, підйому піддону та випадів.

Для цієї мети вони використовували випробовуваних, які включали 16 жінок (середнє значення ± SD; вік = 21,19 ± 2,17 року; зріст = 169,39 ± 7,54 см; маса тіла = 66,08 ± 9,91 кг), які брали участь у клубі чи І Дивізіоні NCAA або спортивні заняття в університеті та тренування сили нижньої частини тіла. Усі предмети дали інформовану згоду, а внутрішня комісія університету прийняла дослідження.

Випробовувані відвідували сесію звикання до тесту та сесію оцінювання. Перед кожним із цих занять випробовувані брали участь у стандартизованій загальній динамічній розминці. Під час сеансу звикання до випробування випробовувані були ознайомлені та виконали свої 6 максимальних повторень (6 RM) для заднього присідання, тяги, переднього кроку вгору та випаду вперед. Всі вправи раніше виконувались за описаними раніше методами (Earle and Baechle, 2000), за винятком того, що підйом на платформу починався зверху коробки, таким чином, що всі вправи починалися з ексцентричної фази і закінчувався концентричною фазою.

Після оцінки 6 RM, випробовуваних ознайомили з тестами 4 максимальних добровільних ізометричних скорочень (CVIM) для підколінних сухожиль, квадрицепсів, сідничної та сідничної м’язів. Приблизно через 1 тиждень після сеансу звикання до тесту суб’єкти повернулись на сеанс тестування. Під час цього сеансу випробовувані виконували CVIM для підколінних сухожиль, квадрицепсів, сідничної та сідничної м’язів із тривалими скороченнями протягом 6 секунд кожна. Потім випробовуваних оцінювали, виконуючи 2 повторення повного обсягу рухів із навантаженнями їх 6 попередньо визначених МР, для кожної з тестових вправ. Випадковий порядок вправ, обмежені повторення та 5 хвилин відновлення були надані між CVIM, а також між кожною тестовою вправою.

Усі дані фільтрували за допомогою смугового фільтра 10-450 Гц, зберігали та аналізували за допомогою програмного забезпечення (EMGworks 3.1, DelSys Inc., Бостон, Массачусетс, США). Вхідний опір становив 1015 Ом, а коефіцієнт відхилення загального режиму> 80 дБ. Вихідні дані були отримані та оброблені з використанням середнього кореня квадратів (RMS) EMG із рухомим вікном 125 мс. Електроміографічні дані аналізували протягом 2-3 секунд CVIM, а також під час ексцентричної та концентричної фаз для кожної з 4 вправ тесту, використовуючи середнє значення обох повторень тесту. Усі середньоквадратичні значення EMG для кожного м’яза нормалізувались до середнього середньоквадратичного значення EMG для 2 тестів CVIM.

Дані оцінювали повторними заходами ANOVA для тестування основних ефектів ЕМГ середньоквадратичного значення для кожного оцінюваного м’яза. Для оцінки специфічних відмінностей у активації м’язів між тренувальними вправами на опір використовували скоригований пост-хоковий аналіз Бонферроні. Апріорний альфа-рівень був встановлений на рівні P ≤ 0,05, і всі дані виражаються як середні значення ± SD.

У результатах виявлено суттєві основні ефекти, що представляють відмінності в активації м’язів між тренувальними вправами на опір для всіх груп м’язів (P ≤ 0,05), крім RF, під час концентричної фази (P = 0,22). У таблицях 1-7 показано різницю в активації м’язів між вправами. Середні показники 1MR випробовуваних для присідання, тяги, випаду та підйому стадії становили 88,98 кг, 83,66 кг, 67,38 кг та 38,48 кг відповідно.

Таблиця 1. Дані середньоквадратичної віддачі EMG для бічних підколінних сухожиль (IL) під час ексцентричної (EXC) та концентричної (CON) фаз 4 навчальних вправ (N = 14)