глюкози крові

Гіперглікемія визначається як аномальне підвищення рівня глюкози в крові на рівні голодування> 100 мг/дл, тоді як нормоглікемія називається, коли показники глюкози в крові становлять від 70 до 100 мг/дл натще.

Одним з перших виявлених відхилень в метаболізмі глюкози, спричинених головним чином ожирінням живота в поєднанні з сидячим життям та нездоровим харчуванням, є незначна реакція на інсулін у скелетних м’язах, імовірно, через збій у його передачі сигналів. Ця нерегулярність, відома як інсулінорезистентність, характеризується певним періодом часу, коли організм за допомогою компенсаторних механізмів, таких як гіперсекреція інсуліну, бореться з гіперглікемією через відсутність периферичної реакції на інсулін. Цей так званий переддіабетичний період важко виявити, оскільки показники глюкози в крові залишаються в межах норми. Виявити це можна лише шляхом аналізу значень інсуліну в плазмі крові, інсулінемії.

Однак стан переддіабету погіршується і прогресує, оскільки клітини β-підшлункової залози не здатні підтримувати постійний стан гіперсекреції, зменшуючи тим самим секрецію інсуліну внаслідок недостатності підшлункової залози. Саме на цьому етапі діагностується більшість випадків цукрового діабету 2 типу (ЦД2).

Цукровий діабет 2 типу та супутні ускладнення.

DM2 - це порушення обміну речовин, яке є основною проблемою здоров’я в розвинених країнах. Він становить 90% випадків діабету і відрізняється від діабету 1 типу тим, що при цукровому діабеті 1 типу (DM1) дефіцит або відсутність вироблення інсуліну, тоді як на ранніх стадіях DM2 рівень інсуліну є нормальним або високим. Серед факторів, пов'язаних з DM1, є дуже важливий аутоімунний компонент, крім спадкових та екологічних факторів. Загалом, DM2, як правило, частіше діагностується у зрілому віці порівняно з DM1, що стає очевидним у дитячому та юнацькому віці. Однак DM2 все частіше виявляється у дітей внаслідок збільшення дитячого ожиріння.

Окрім генетичних компонентів, надмірна вага, малорухливий спосіб життя та нездорова дієта є найважливішими факторами ризику, пов’язаними з DM2 (Таблиця 2).

DM1 лікується екзогенним інсуліном, адаптація до дієти, регулярні фізичні навантаження та пероральні антидіабетики не ефективні. Симптоми DM2 менш важкі, ніж симптоми DM1 через наявність інсуліну та клітин, хоча і стійкі до його дії, здатні захоплювати певну кількість глюкози для свого метаболізму і це лікується здоровими змінами способу життя, зменшенням маси тіла, адаптацією дієти, пероральними антидіабетиками та, зрештою, інсуліном.

За оцінками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), у 2025 р. Від 200 до 300 мільйонів людей розробили ЦД2, що означає збільшення на 6 мільйонів пацієнтів на рік. Результати епідеміологічного дослідження [email protected] в Іспанії 2010 року, хоча і старі, вже продемонстрували збільшення випадків ДМ2 з високим відсотком випадків, невідомих пацієнтам, та випадків аномальної толерантності до глюкози або зміненого рівня глюкози (табл. 1) (Дослідження [email protected]).

Ризик розвитку ДМ2 можна віднести до генетичних та екологічних факторів ризику (табл. 2).

Таблиця 2. Фактори ризику, пов’язані із цукровим діабетом 2 типу.

Симптоми діабету DM2

Рисунок 1. Метаболічні та біохімічні шляхи, за допомогою яких гіперглікемія та гіперінсулінемія індукують окислювальний стрес та дисфункцію ендотелію при цукровому діабеті 2 типу.